Біологічний експрес-довідник

Біологічний експрес-довідник КОРОТКА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ВИЗНАЧНИХ УЧЕНИХ-БІОЛОГІВ Бер К. (1792-1876) - заснов­ник ембріології. Народився в Ес­тонії, працював в. Росії. Відкрив яйцеклітину у ссавців. Установив подібність ембріонів вищих та нижчих тварин. Виявив, що в про­цесі ембріогенезу послідовно з'яв­ляються ознаки типу, класу, ряду і т.д. Здійснив опис розвитку всіх основних органів хребетних. Берг Л.С. (1876-1950) - ро­сійський географ і натураліст. На­родився в Молдавії. Створив учен­ня про географічний ландшафт. Зробив значний внесок у кліма­тологію, геоморфологію, ґрунто­знавство та іхтіологію. Особливе значення мають праці з еволюції. Автор теорії номогенезу — еволю­ції на основі закономірності. Бетсон У. (1861-1926) - ан­глійський біолог, один із засновників генетики. Разом з Р.Пеннетом відкрив явище зчеплення генів (1906). Запропонував нази­вати науку про спадковість та мінливість генетикою (1907), впровадив низку генетичних тер­мінів: гомозиготність, гетерози­готність, алеломорфізм тощо. Богомолець О.О. (1881-1946) — видатний український патологофізіолог. Автор теорії старіння на основі уявлення про доміну­ючу роль у деградаційних проце­сах в організмі фізіологічної сис­теми сполучних тканин, яка заз­нає змін у похилому віці, унаслі­док чого зменшується здатність організму протистояти хворобам і тривалість життя. Розробив ліку­вальні методи уповільнення старіння організму людини. Браун Р. (1773-1858) - анг­лійський ботанік. Здійснив опис ядра рослинної клітини та будо­ви насінного зачатка. Визначив головні відмінності між голона­сінними та покритонасінними рослинами. Вавилов МЛ. (1887-1943) -російський біолог світового рівня, засновник сучасного вчен­ня про біологічні основи селекції та центри походження культурних рослин. У результаті наукових експедицій у різні країни світу зібрав найбільшу колекцію на­сіння культурних рослин. Розро­бив основи сортовипробування польових культур. Автор теорії імунітету в рослин. Відкрив закон гомологічних рядів у спадковій мінливості організмів (1920). Один із засновників сучасної син­тетичної теорії еволюції. Зробив значний внесок в організацію та розвиток біології в Україні. Вейсман А. (1834-1914) - німецький зоолог і теоретик ево­люційного вчення. Автор умоглядної теорії спадковості та індивідуального розвитку, яка пе­редбачила сучасні уявлення про хромосоми як носії спадковості. Вернадський ВЛ. (1863-1945) — відомий російський учений ук­раїнського походження, заснов­ник геохімії, біогеохімії, радіоге­ології. Автор численних наукових праць із філософії, природознав­ства та наукознавства. Створив учення про біосферу і її еволю­цію, про могутній вплив людини на навколишнє середовище та перетворення біосфери в ноосферу (сферу розуму). Перший пре­зидент АН України. Вірхов Р. (1821-1902) -німецький патолог. Висунув тео­рію целюлярної патології, згідно з якою патологічний процес є су­мою порушень життєдіяльності окремих клітин. У 1858 р. обґрунтував принцип наступництва клітин шляхом поділу («кожна клітина — з клітини»). Гамалія М.Ф. (1859-1949) -відомий український учений-мікробіолог, один із засновників мікробіології, імунології, вірусо­логії, учення про дезінфекцію. Здійснив глибокі наукові дослі­дження ряду інфекційних хвороб (сказ, туберкульоз, холера та*ін.) і запальних процесів, більшість яких є класичними. Відкрив бак­теріофаги — віруси, які руйнують бактерії. Один із засновників про­філактичного напрямку в меди­цині та ветеринарії. Зробив знач­ний внесок у розвиток мікробіо­логії та епідеміології в Росії. Геккель Е. (1834-1919) -німецький натураліст, один із найвидатніших біологів XIX ст. Зробив значний внесок у розви­ток вчення про закономірності походження та еволюції живої природи. Склав перше «родовід­не дерево» тваринного світу. Сформулював біогенетичний за­кон, який встановлює зв'язки між онто- та філогенезом. Гурвич О.Г. (1874-1954) - ро­сійський біолог. Народився в Ук­раїні. Фундаментальними дослі­дженнями збагатив цитологію, гістологію, ембріологію, біофізи­ку і теоретичну біологію. Автор теорії біологічного поля, яка ста­ла першою ланкою зв'язку між генетикою та вченням про морфогенез. Дарвін Ч. (1809-1882) - анг­лійський натураліст, створив пер­шу наукову еволюційну теорію. У головній праці «Походження видів» (1859) узагальнив результа­ти власних спостережень і дослі­джень, а також досягнення того­часної біології та селекції і на основі цього визначив основні фактори еволюції органічного світу. Автор низки значних праць з питань ботаніки та зоології. Де Фріз Г. (1848-1935) - гол­ландський ботанік і генетик. Ви­вчав роль осмотичного тиску в житті рослинної клітини. Удруге відкрив (незалежно від К.Корренса та Е.Чермака) закони Г.Менделя. Створив мутаційну теорію. Першим здійснив експери­ментальне вивчення еволюційно­го процесу. Заболотний Д.К (1866-1929) - відомий український мікробіолог та епідеміолог, один із засновни­ків епідеміології в Росії. Здійснив наукові дослідження, розробив і впровадив у практику методи боротьби з низкою інфекційних хвороб (чума, холера тощо). Йогансен ВЛ. (1857-1927) -датський генетик. Створив учення про чисті лінії, яке спростувало поняття про успадкування набутих ознак і підтвердило роль спадко­вості в процесі природного добо­ру. Це вчення лягло в основу су­часних принципів селекції. Зай­мався також історією генетики. Карпеченко Г.Д. (1899-1942) -російський цитогенетик українсь­кого походження. Основні нау­кові дослідження присвячені про­блемам міжродової гібридизації. Розробив метод одержання пло­дючих віддалених гібридів шляхом амфідиплоїдизації. Створив слав­нозвісні редько-капустяні гібри­ди (рафанобрассика), які стали експериментальною моделлю ви­никнення в природі нових поліплоїдних видів. З'ясував причини неплідності віддалених гібридів і визначив механізми відновлення їх плодючості. Ковалевський О.О. (1840— 1901) — російський біолог, один із засновників порівняльної ембріології й фізіології, експери­ментальної та еволюційної гісто­логії. Виявив спільні законо­мірності розвитку хребетних і безхребетних тварин. Засновник філогенетичного напрямку в біо­логії. Ковалевський В.О. (1842—1883) — російський зоолог, засновник еволюційної палеонтології. Основні наукові праці присвячені палеонтологічній історії ссавців, зокрема копитних. Виявив взаємозв'язок морфології та фун­кціональних змін в організмі з умовами існування. Кольцов М.К. (1872-1940) -російський біолог. Автор науко­вих праць з порівняльної анато­мії хребетних, експериментальної цитології, фізико-хімічної біо­логії. Розробив гіпотезу молекулярної будови та матричної реп­родукції хромосом («спадкових молекул»), яка передбачила ос­новні положення сучасної моле­кулярної біології та генетики. Крік Ф.Х. (нар. у 1916 р.) -англійський фізик, який працює в галузі молекулярної біології та генетики. Головні наукові праці присвячені дослідженню будови нуклеїнових кислот. Запропону­вав (разом з Дж. Уотсоном) мо­дель ДНК. Уперше в дослідах з фагами Т4 виявив основні прин­ципи генетичного коду. Лауреат Нобелівської премії (1962). Ламарк Ж.-Б. (1744-1829) - французький природознавець, за­сновник зоопсихології та автор першої цілісної концепції ево­люції живої природи. Згідно із цією концепцією, види тварин та рослин постійно змінюються, ус­кладнюючи свою організацію внаслідок впливу зовнішнього середовища та певного їх внутріш­нього прагнення до вдосконален­ня. Але вчений не виявив справжніх причин еволюційного процесу. Розробляв класифікацію та систематику рослин. Лінней К. (1707-1778) -шведський природознавець. Роз­робив систему класифікації рос­линного і тваринного світу. Уперше послідовно застосував бінарну номенклатуру та ство­рив найбільш вдалу штучну кла­сифікацію рослин і тварин, здійснив опис близько 1,5 тис. видів рослин. Любищев О.О. (1890—1972) — російський біолог, який зробив значний внесок у морфологію, систематику, ентомологію, мате­матичну біологію та теорію ево­люції. Крім того, він збагатив і стимулював наукознавство та філософію природознавства плідними й оригінальними ідеями. Меллер Г.Дж. (1890-1967) -американський генетик. Уперше експериментально довів на при­кладі дрозофіли можливість штуч­ного одержання мутацій під дією іонізуючих випромінювань. Роз­робив методи точного обліку му­тацій. Брав участь у розробці хро­мосомної теорії спадковості. Мендель Г.Й. (1822-1884) -чеський природознавець, заснов­ник генетики. Розробив гібридо­логічний метод, за допомогою якого відкрив, обгрунтував і сформулював основні законо­мірності спадковості: розщеплен­ня та комбінування спадкових ознак (закони Менделя). Мечников I.I. (1845-1916) - російський біолог, народився і працював в Україні, дослідження проводив також у Франції, заснов­ник еволюційної ембріології та імунології. Відкрив явище фаго­цитозу (1882). Автор теорії похо­дження багатоклітинних орга­нізмів. Провів численні наукові дослідження з проблеми старін­ня, засновник науки про старін­ня — геронтології. Лауреат Но­белівської премії (1908). Морган Т.Г. (1866-1945) -американський біолбг, один із за­сновників генетики. На основі численних експериментів сфор­мулював основні положення хро­мосомної теорії спадковості. Ви­явив закономірності розташуван­ня генш у хромосомах, що спри­яло з'ясуванню цитологічних ме­ханізмів законів Менделя та роз­робці генетичних основ природ­ного добору. Вивчав також питан­ня визначення статі у тварин. Лау­реат Нобелівської премії (1933). Мюллер Ф. (1821-1897) -німецький зоолог, еволюціоніст. Виконав численні дослідження з ембріології та екології безхребет­них. Один з авторів біогенетично­го закону. Навашин С.Г. (1857-1930) - російський біолог, засновник мор­фології хромосом і каріосистематики. Основні напрямки наукових досліджень — ембріологія і цито­логії рослин. Відкрив подвійне запліднення в покритонасінних рослин (1898). Опарін О.І. (1894-1980) - ро­сійський біохімік, один з авторів гіпотези абіогенного виникнення життя на Землі. Павлов І.П. (1849—1936) — російський фізіолог. Засновник учен­ня про вищу нервову діїїльність. Розробив нові принципи та мето­ди фізіологічних досліджень. Ав­тор класичних праць з фізіології кровообігу і травлення. Лауреат Нобелівської премії (1904). Павловський Є.Н. (1884—1965) — російський паразитолог. За­сновник учення про природні осе­редки хвороб людини, яке сприя­ло розвитку екологічного на­прямку в паразитології. Дослідник циклів розвитку та патогенезу гельмінтів, а також літаючих кро­восисних комах. Праці вченого лягли в основу профілактики чис­ленних хвороб. Пастер Л. (1822-1895) - фран­цузький мікробіолог та імунолог. Відкрив природу бродіння. Спро­стував теорію самозародження мікроорганізмів. Розробив мето­ди знезаражування харчових про­дуктів (пастеризація). Вивчав еті­ологію інфекційних хвороб. Роз­робив методику профілактичної вакцинації проти низки інфекцій­них хвороб. Впровадив методи асептики та антисептики. Северцов О.М. (1866-1936) -російський біолог, засновник ево­люційної морфології тварин. Один з авторів біогенетичного закону. Залишив численні праці з проблем еволюції. Встановив ос­новні напрямки біологічного про­гресу: ароморфоз, ідіоадаптацію, загальну дегенерацію. Серебровський О.С. (1892—1948) — російський генетик, досліджен­ня якого зробили значний внесок у розвиток генетики та селекції в Росії. Першим запропонував ме­тод визначення розмірів гена в умовних одиницях перехрещення (кросинговеру). Сформулював учення про подільність гена. Засновник теорії генетичного ана­лізу, положення якої становлять основу сучасної математичної або статистичної генетики. Сеченов І.М. (1829-1905) -російський учений, засновник фізіологічної наукової школи. Обґрунтував рефлекторну приро­ду свідомої та несвідомої діяль­ності. Показав, що в основі пси­хічних явищ лежать фізіологічні процеси, які можна вивчати об'єк­тивними методами. Започаткував основи психології та фізіології праці, вікової, порівняльної та еволюційної фізіології. Тимирязев К.А. (1843-1920) -російський ботанік, прихильник учення Дарвіна. Головна заслу­га вченого полягає в експери­ментальній і теоретичній роз­робці проблеми фотосинтезу в рослин. Відкрив явище світлово­го насичення фотосинтезу і встановив головну роль хлоро­філу в цьому процесі. Виявив, що головний максимум погли­нання світла хлорофілом знахо­диться в червоній зоні сонячно­го спектра. Сформулював та науково обґрунтував концепцію космічної ролі рослин. Тимофєєв-Ресовський М.В. (1900—1981) — російський генетик. Здійснив численні наукові дослі­дження з популяційної, радіацій­ної генетики та екології. Запро­понував і обґрунтував цілу низку біологічних терміїгів. Один із зас­новників молекулярної генетики. Уотсои Дж.Д. (нар. у 1928 р.) — американський біохімик. Здійснив класичні дослідження бактеріаль­них рибосом, вивчав роль РНК в синтезі білка. Розшифрував (разом з Ф.Кріком) структуру ДНК і за­пропонував її модель у вигляді по­двійної спіралі. Лауреат Нобелі­вської премії (1962). Холдейн Дж. (1892—1964) — англійський біохімік, генетик і фізіолог. Автор гіпотези про «пер­винний бульйон», один із заснов­ників популяційної генетики. Роз­робляв математичну теорію добо­ру (кількісна оцінка інтенсив­ності добору, визначення часто­ти мутацій у людини). Холодний М.Г. (1882-1953) - український ботанік. Зробив знач­ний внесок у розвиток анатомії, фізіології та екології рослин, а також у ґрунтової та водної мікробіології. Розробив теоре­тичні основи росту та розвитку рослин. Автор фітогормональної теорії тропізмів (ростових рухів рослин), яка стала класичною. Займався філософськими пробле­мами природознавства. Четвериков С.С. (1880-1959) — російський генетик, засновник популяційної генетики, яка ляг­ла в основу сучасної синтетичної теорії еволюції. Виявив, що при­родні популяції насичені рецесивними мутаціями і внаслідок цього еволюційний процес здійснюється на рівні популяцій. Чижевський ОЛ. (1897-1964) — російський учений. Розробив теорію впливу сонячної актив­ності на біологічні та соціальні процеси на Землі. Теоретично об­ ґрунтував та розробив методи використання іонізації повітря у виробництві. Створив математич­ну модель рухомої крові. Заснов­ник космічної біології та матема­тичного моделювання біологіч­них систем. Дослідження та ідеї вченого мають значний стимулю­ючий вплив на розвиток біології, біофізики та медицини. Шванн Т. (1810-1882) -німецький гістолог і фізіолог. На основі власних досліджень і праць М.Шлейдена та інших учених сформулював основні положення клітинної теорії будови живих організмів. Це стало одним з най­визначніших відкриттів XIX ст. Вивчав також фізіологію травлен­ня й анатомію нервової системи Шлейден М. (1804-1881) -німецький ботанік. Основні на­прямки наукових досліджень — цитологія та ембріологія рослин. Результати його наукових робіт сприяли створенню клітинної те­орії. Шмальгаузен І.І. (1884-1963) — російський біолог, народився і працював в Україні, теоретик ево­люції. Створив теорію стабілізу­ючого добору. Автор численних праць з порівняльної анатомії та ембріології, еволюційної морфо­логії, індивідуального розвитку тварин. Один із засновників біокібернетики НАЙГОЛОВНІШІ БІОЛОГІЧНІ ГІПОТЕЗИ, ТЕОРІЇ, ЗАКОНИ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ БІОЛОГІЇ Гіпотези Гіпотеза — наукове припу­щення, що намагається по­яснити певне явище, але по­требує експериментальної перевірки та підтвердження фактами для того, щоб ста­ти науковою теорією. Біогенна гіпотеза виникнення життя на Землі (Анаксагор, V ст. до н.е.; С.А.Арреніус, 1903; В.І.Вернадський, 1922; Ф.Крік, 1972) Життя — це форма існування матерії, воно виникло одночас­но із Всесвітом. Спори прокарі­отів під дією тиску світла зірок розповсюдилися в космосі й по­трапили на небесні тіла. У спри­ятливих умовах із них виникли різноманітні мікроорганізми, які утворили первинні біогеоценози. Подальша еволюція життя зале­жала від історичних змін умов довкілля тієї чи іншої планети. Біохімічна гіпотеза виникнен­ня життя на Землі (О.І.Опарін, 1924; Дж.Холдейн, 1928; Дж.Бернал, 1947 та ін.) Життя на Землі виникло абіо­генним шляхом. 1.Органічні речовини сформу­валися з неорганічних під впливом фізичних факторів середовища. 2.Вони взаємодіяли, утворю­ючи дедалі складніші речовини, внаслідок чого виникли фермен­ти і самовідтворювані ферментні системи — вільні гени. 3.Вільні гени набули різнома­нітності й стали з'єднуватися. 4.Навколо них сформувалися білково-ліпідні мембрани, а пізніше — первинні організми (пробіонти), які були гетеротрофами. 5.Із гетеротрофних організмів виникли автотрофні. Еволюційна гіпотеза Ламарка (Ж.Б.Ламарк, 1809) В основі еволюції лежать ви­никнення спадкових пристосу­вальних (адаптивних) змін під впливом умов довкілля та внутрішнє прагнення живого до самовдосконалення (ускладнен­ня). Еволюція відбувалася від простих форм до складних у виг­ляді певних послідовних щаблів ускладнення. Дарвінізм (Ч.Дарвін, 1859) Гіпотеза еволюції, згідно з якою всі існуючі нині численні форми рослин і тварин виникли від простіших організмів, які існували раніше, шляхом випадкових поступових змін у поодиноких особин, які нагромаджувалися в наступних поколіннях. Творчим фактором еволюції є природний добір, унаслідок якого переваж­но виживають і залишають на­щадків найбільш пристосовані до даних умов існування особини. Біогенетична гіпотеза (Ф.Мюллер, 1864; Е.Геккель, 1866) Протягом свого індивідуально­го розвитку (особливо зародково­го) живі організми повторюють найголовніші етапи розвитку всього ряду предкових форм. Гіпотеза філембріогенезу (О.М.Сєверцов, 1910) Еволюційні перетворення тва­рин відбулися шляхом змінюван­ня процесу ембріонального роз­витку їхніх предків. Гіпотеза номогенезу (Л.С.Берг, 1922) Гіпотеза еволюції, згідно з якою нові форми організмів ви­никають на основі доцільної за­кономірності, мутаційно (стриб­ками), захоплюючи маси особин. Природний добір не є фактором еволюції, а, навпаки, зберігає існуючі форми організмів. Синтетична гіпотеза еволюції (М.І.Вавилов, 1920; С.С.Четвериков, 1926; Е.Баур, 1932; Е.Майр, 1947; Дж.Гекслі, 1963) Синтетична гіпотеза еволюції, синтез генетики та дарвінізму 1. Еволюційні процеси відбу­ваються в популяціях, які і є елементарними одиницями ево­люції. 2.Єдиним джерелом спадкової мінливості є мутації. 3.Елементарними факторами еволюції є популяційні хвилі (хвилі життя), ізоляція та дрейф генів. 4.Рушійною силою еволюції є природний добір, в основі якого лежить боротьба за існування. 5.Природний добір буває ста­білізуючим, рушійним та розри­ваючим (деструктивним). 6.Існують три види еволюцій­ного процесу: мікроеволюція, ви­доутворення та макроеволюція. Мікроеволюція відбувається в межах виду і може привести до виникнення нових видів. Унаслі­док макроеволюції формуються роди, родини і таксони вищих рангів. 7.Будь-яка систематична гру­па організмів може або процвіта­ти (біологічний прогрес), або ви­мирати (біологічний регрес). 8.Біологічний прогрес дося­гається завдяки змінам у будові організмів — ароморфозам, ідіоадаптаціям та загальній дегене­рації. Теорії Теорія — система основних тверджень у певній галузі знань, яка узагальнює досвід і відображає закономірності природи, суспільства та людського мислення. Наукова теорія, на відміну від гіпотези, повинна задо­вольняти такі умови: —пояснювати всі явища, які входять у її сферу; —передбачати подальший хід і результати описуваних процесів; —підтверджуватися експе­риментально необмежену кількість разів. Клітинна теорія (Т.Шванн, М.Шлейден, 1839; Р.Вірхов, 1858) Усі живі істоти — рослини, тварини, гриби та одноклітинні організми — складаються з клітин та їх похідних. Клітина — не тільки одиниця будови, а й оди­ниця розвитку всіх живих організмів. Усі клітини подібні за хімічним складом та обміном речовин. Усі живі клітини виника­ють із живих клітин. Мутаційна теорія (Г. де Фріз, 1901) 1. Мутація — дискретна зміна спадкового матеріалу. 2. Мутації — рідкісні події. 3. Мутації можуть стало пе­редаватися з покоління в поко­ління. 4. Мутації виникають неспрямовано (спонтанно) і, на відміну від модифікацій, не ут­ворюють неперервних рядів мінливості. 5. Мутації можуть бути шкідливими, корисними та нейт­ральними. Хромосомна теорія спадковості (Т.Морган, 1914) 1.Основними носіями спадко­вості є хромосоми з локалізова­ними в них генами. 2.Гени в межах однієї хромо­соми утворюють одну групу зчеп­лення. Кількість груп зчеплення дорівнює гаплоїдному числу хро­мосом. 3.У хромосомі гени розміщені лінійно. 4. У мейозі між гомологіч­ними хромосомами може відбу­тися кросинговер, частота яко­го пропорційна відстані між ге­нами. Теорія біологічного поля (О.Г.Гурвич, 1944) 1. Деякі процеси в ядрах клітин є джерелом особливого векторно­го поля. 2. У кожній точці простору всередині живої системи або її найближчого оточення існує поле, яке має векторну характе­ристику, що є результатом геомет­ричного додавання векторів окре­мих клітинних полів. 3. Біологічне поле властиве лише живим системам і не може бути віднесене до жодного з відомих фізичних полів. Воно спадкове і не може виникати заново. 4. Біологічне поле виявляє себе стосовно елементарних біологічних процесів в органі­змах (поділу клітин і міграції їх із зони розмноження в зовнішній шар) як постійний координуючий фактор. Воно є формуючим (морфогенним) фактором росту та розвитку організму. Теорія самоорганізації (синергетика) (І.Пригожин, Г.Хакен, 1973) 1.Відкриті динамічні системи (фізичні, хімічні, біологічні, еко­логічні, економічні, соціальні, інформаційні) виникають, розви­ваються і зникають. 2.Рушійною силою цього про­цесу є взаємодія творчого та руй­нівного начал. Творче начало впо­рядковує хаос і формує певні структури (системи), а руйнівне спрямоване на ліквідацію будь-якої упорядкованої структури (си­стеми) та повернення до хаотич­ного стану. 3.Відкрита динамічна система у своєму розвитку обов'язково проходить хаотичний стан, який зумовлює невизначеність, непередбачуваність її подальшого роз­витку. З'являється цілий ряд мож­ливостей, варіантів такого розвит­ку. Нова, непередбачена органі­зація системи з'являється на етапі досягнення нею максимального хаотичного стану. 4.Визначною особливістю ви­никнення та існування відкритих динамічних систем є загальна тен­денція до вдосконалення самоор­ганізації. Закони Закон науки — відображен­ня процесів, які відбувають­ся в природі та людському суспільстві. Закон зародкової подібності (К.Бер, 1828) На ранніх стадіях розвитку за­родки всіх хребетних тварин подібні між собою. Більш розвинені фор­ми організмів проходять етапи роз­витку більш примітивних форм. Закон мінімуму (Ю.Лібіх, 1840) Витривалість організму визна­чається найслабшою ланкою в ланцюгу його екологічних по­треб, яка є фактором мінімуму. Правило взаємодії факторів: організм здатен замінити дефіцит­ну речовину або певний діючий фактор іншою функціонально спорідненою речовиною або фак­тором. Закон збереження енергії (Ю.Р.Майер, 1842; Д.Джоуль, 1843; Г.Гельмгольц, 1847) Енергія не створюється і не зникає, а лише переходить з однієї форми в іншу. При переході ма­терії з однієї форми в іншу зміна її енергії чітко відповідає зрос­танню або спаданню енергії тіл, що взаємодіють з нею. Закон необоротності еволюції (ЛДолло, 1893) Організм (популяція, вид) не може повернутися до поперед­нього стану, який уже був здійс­нений у низці його предків. Закони успадкування (Г.Мендель, 1865) Закон одноманітності: за умов моногібридного схрещування в гібридів першого покоління ви­являються тільки домінантні оз­наки — воно фенотипно однома­нітне. Закон розщеплення: за умов са­мозапилення гібридів першого покоління серед нащадків відбу­вається розщеплення ознак у співвідношенні 3:1, тобто утво­рюються 3 частини рослин з до­мінантною ознакою і 1 частина — з рецесивною. Закон незалежного успадкову­вання: за умов дигібридного схре­щування кожна пара ознак у гібридів 2-го покоління успадко­вується незалежно від іншої та вступає з нею в різні сполучення. Утворюються 4 фенотипні групи у співвідношенні 9:3:3:1. «Гіпотеза» чистоти гамет: еле­менти (за сучасною терміноло­гією — спадкові фактори або гени) пари альтернативних ознак, які містяться в кожному організмі, не змішуються і внас­лідок утворення гамет по одно­му переходять до них у чистому вигляді. Закон генетичної рівноваги в популяціях (Г.Харді, В.Вайнберг, 1908) У необмежено великій попу­ляції за умов відсутності фак­торів, які змінюють концент­рацію генів, вільного схрещу­вання особин, добору та мутування даних генів, а також міграції числові співвідношен­ня генотипів АА, аа, Аа з поко­ління в покоління залишаються сталими. Частоти членів пари алельних генів у популя­ціях розподіляються відповідно до розкладання бінома Н'ютона (рА + qa)2. Закон гомологічних рядів спад­кової мінливості (М.І.Вавилов, 1920) Види та роди, генетично спо­ріднені. Характеризуються по­дібними рядами спадкової мін­ливості. Закон біогенної міграції атомів (В.І.Вернадський, 1926) Міграція хімічних елементів на земній поверхні та в біосфері загалом здійснюється або за без­посередньою участю живої речо­вини (біогенна міграція), або ж проходить у середовищі, геохі­мічні особливості якого зумов­лені живою речовиною, яка або нині становить біосферу, або існу­вала на Землі протягом геологіч­ної історії. Правило екологічної піраміди (Ч.Елтон, 1927) Екологічна піраміда є графіч­ним відображенням трофічної структури ланцюга живлення. На кожному попередньому трофічному рівні кількість біома­си та енергії, що запасаються організмами за одиницю часу, значно більша (у 5—10 разів), ніж на наступному. Закон Ліндемана (Р.Л.Ліндеман, 1942) Лише частина (10 %) енергії, що надійшла й акумулювалася на певному трофічному рівні біоценозу, передається організ­мам, які знаходяться на більш високому трофічному рівні. Це пояснює обмежену кількість (5—6) ланок (рівнів) у ланцюгу живлення незалежно від типу біоценозу. Закономірності Закономірність — характер­на властивість системи (організму, популяції, проце­су тощо) в природі та суспільстві. Симетрія, полярність, метамірність, циклічність, детермі­нованість (зумовленість), мінливість, спадковість, пристосо­ваність, закономірність географ­ічного розподілу центрів похо­дження культурних рослин, зако­номірність екологічної піраміди, зональність, єдність живої речо­вини, спрямованість самочинних процесів (див. словник). 1960 p. Встановлення гібриди­зацію соматичних клітин (Г.Барський). 1961 р. Визначено тип і спільну природу генетичного коду (Ф.Крік, Л.Барнет, С.Бреннер, Р.Уотс-Тобін). 1961р. Виявлено можливість клонування хребетних тварин на прикладі земноводних (ДжТордон). 1962р. Сформульовано вчен­ня про регуляцію активності генів спеціальними генами-оператора­ми (Ф.Жакоб, Ж.Моно). 1965 р. Здійснено хімічний синтез гена (X.Корана). 1970 p. Виявлено зворотну ге­нетичну транскрипцію (Х.Темін, Д.Балтімор). 1973 р. Започатковано науку синергетику, в основі якої лежить теорія самоорганізації (Г.Хакен, І.Пригожій). 1982 р. Доведено можливість змінювання фенотипу ссавців за допомогою рекомбінантних моле­кул ДНК (Р.Полмітер, Р.Брінстер). 1984 р. Розкрито механізм ре­гуляції росту клітин і тканин (Р.Леві-Монтальчині, С.Коен). 1994 р. Виявлено збудники хвороб, які, на відміну від бак­терій і вірусів, не мають РНК (ДНК) (С.Прузінер). 1997 p. Здійснено генетичне клонування ссавців (Я.Вілмут).