КОРОТКИЙ СЛОВНИК БІОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

КОРОТКИЙ СЛОВНИК БІОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ А Авітамінози — хвороби (цинга, рахіт, куряча сліпота тощо), спри­чинені тривалою нестачею в їжі життєво необхідних речовин (вітамінів). Австралопітеки — група викоп­них вищих приматів, близьких до предкової форми людини. Автоматія серця — властивість серцевого м'яза ритмічно скорочуватися та розслаб­люватися незалежно від свідо­мості. Робота серця здійснюєть­ся під контролем серцево-су­динного центру, що міститься в довгастому мозку. Від цього цен­тру збудження "передається через вегетативну нервову систему до спеціальних клітин серцевого м'я­за, які розташовані в правому пе­редсерді, а потім спеціальною провідною системою серця імпульс розповсюджується по всіх відділах серцевого м'яза. Автотрофи (автотрофні організ­ми) — організми, які створюють необхідні для свого життя органічні речовини з неорганіч­них у процесі фотосинтезу або хемосинтезу. Агент — у природничих науках — діюча причина, що викликає те чи інше явище. Агроценоз — штучно створений людиною біоценоз, який не здат­ний довго існувати без втручання людини, оскільки позбавлений саморегуляції. Характеризується високою продуктивністю (вро­жайністю) тварин і рослин. Адаптація — сукупність морфо-фізіологічних, поведінкових та ін­ших особливостей виду, які забез­печують можливість специфічно­го способу життя особин у пев­них умовах зовнішнього середо­вища. Адреналін — гормон мозкової речовини надниркових залоз, який стимулює роботу серця, мус­кулатури бронхів, травної систе­ми, підвищує кров'яний тиск. Аеробні організми — організми, здатні жити лише за наявності в середовищі вільного кисню. Азотфіксація — утворення азо­тистих сполук шляхом фіксації атмосферного азоту вільноіснуючими ґрунтовими бактеріями (азотобактерами) або бактеріями, які живуть у симбіозі з коренями бобових рослин (бульбочковими бактеріями ризобіум). Акваторія — певна ділянка вод­ного простору. Акліматизація — пристосуван­ня рослин і тварин до нових умов існування. Див. Адаптація. Акомодація ока — здатність ока бачити предмети, розміщені на різній відстані, унаслідок роботи м'язів, які з'єднані з кришталиком. Ці м'язи рефлекторно змінюють товщину та форму кришталика. Акселерація — 1) більш раннє або швидке формування якогось органа в період ембріонального розвитку порівняно з іншими організмами або із зародком уза­галі; 2) прискорений фізичний розвиток дітей та молоді. Аксон (нейрит, неврит) — дов­гий відросток нервової клітини, по якому проходять нервові імпуль­си від клітини. Алантоїс — одна із зародкових оболонок плазунів, птахів і ссав­ців; орган дихання та місце для продуктів виділення зародків. У ссавців і людини бере участь в утворенні плаценти. Алелі — різні форми одного і того самого гена, які розташовані в однакових місцях гомологічних хромосом і визначають варіанти розвитку однієї й тієї самої озна­ки. Нормальна диплоїдна клітина одночасно може мати не більше двох алелів того чи іншого гена. Алель летальний — алельний ген, який у гомозиготному стані виявляється у фенотипі загибел­лю особини до завершення її ем­бріонального розвитку. Він може бути домінантним (платинове за­барвлення хутра лисиць) або ре­цесивним (водянка телят ейрширської породи). Алерген — речовина, яка спри­чиняє підвищену чутливість орга­нізму (алергію). Розрізняють екзоалергени, що потрапляють в організм із зовнішнього середо­вища, та автоалергени, що за пев­них умов утворюються в самому організмі. Алергія — захворювання, спри­чинене дією на організм іншого організму або продуктів його жит­тєдіяльності (кропив'янка, брон­хіальна астма, лікарська алергія тощо). Алкоголізм — захворювання, що розвивається внаслідок зловживання спиртними напоями. Призводить до фізичних та психіч­них розладів, які, у свою чергу, можуть стать причиною смерті. Особливо небезпечний у дитячо­му та юнацькому віці. Альбінізм — природжена відсутність пігментації покривів або райдужної оболонки очей у тварин і людини та зеленого за­барвлення всієї рослини або її окремих частин. Альвеола — 1) кінцевий відділ залози; 2) кінцева частина респі­раторного апарату в легенях ссавців; 3) ямка, у якій міститься корінь зуба. Альтернативні ознаки — озна­ки, які заперечують одна одну, контрастні (наприклад, жовте та зелене забарвлення насінин го­роху). Амілаза — фермент підшлун­кової залози людини та хребетних тварин, який розщеплює крох­маль і глікоген з утворенням глю­кози та інших моносахаридів. Амінокислоти — органічні кис­лоти, що містять одну або кілька аміногруп (NH2). Входять до скла­ду всіх білкових речовин, багатьох ферментів, гормонів, вітамінів. Амітоз — прямий поділ ядра клітини (і самої клітини) здебіль­шого шляхом перешнуровування, без попередніх структурних змін у його будові. Амніон — одна із зародкових оболонок у плазунів, птахів і ссав­ців. Утворює порожнину, запов­нену рідиною, яка захищає заро­док від механічних ушкоджень і забезпечує водне середовище для його розвитку. Амніоти — вищі хребетні (пла­зуни, птахи, ссавці), що живуть в основному на суходолі й на ранніх стадіях ембріонального розвитку утворюють зародкові оболонки (амніон, алантоїс). Амоніфікація — розклад (гнит­тя) білків з утворенням аміаку (мінералізація органічної речо­вини). Спричиняється реду­центами. Амфіплоїдія — загальне позна­чення всіх типів поліплоїдії, що має місце внаслідок схрещуван­ня двох або кількох диплоїдних видів, ізольованих один від одно­го стерильністю (неплідністю) гібридів. Анабіоз — стан організму, за якого життєві процеси різко уповільнюються, що сприяє вижи­ванню його за несприятливих умов. Анаеробні організми — організ­ми, які живуть у безкисневому середовищі (деякі види бактерій, дріжджів, найпростіших, червів). Аналізатори — складні анатомо-фізіологічні системи тварин і людини, що забезпечують сприй­мання та аналіз усіх подразнень, які надходять із зовнішнього та внутрішнього середовищ. Аналогія — зовнішня схожість організмів різних систематичних груп, а також органів або їх час­тин, які утворені з різних вихід­них зачатків і мають різко відмінну будову. Анамнії — нижчі первинно-водні хребетні (круглороті, риби, земноводні), у яких під час емб­ріогенезу не утворюються зарод­кові оболонки (амніон, алантоїс). Анатомія — наука про будову і форму організму та окремих його частин (органів, систем) у взає­мозв'язку з їхніми функціями та розвитком. Андроцей — сукупність тичи­нок квітки. Анемія — хвороба, яка поля­гає в зменшенні кількості крові та зміні її якісного складу (на­приклад, низька концентрація еритроцитів та вмісту гемоглобі­ну в них). Антеридій — чоловічий орган статевого розмноження в споро­вих рослин (водоростей, мохів, папоротей) та грибів. Антигени — сторонні для організму речовини, які спричи­няють специфічну імунну відповідь. Антикодон — ділянка молеку­ли тРНК, що складається з трьох нуклеотидів, які в процесі біосин­тезу білка розрізняють кодон на ІРНК. Антисептика — способи бо­ротьби із зараженням ран за до­помогою хімічних речовин (анти­септиків), які знищують хворобо­творні мікроорганізми. Антитіла — глобулярні білки, які синтезуються клітинами лімфоїдної тканини і здатні з'єднуватися з антигенами, ней­тралізуючи їх. Антропоген — сучасний період геологічної історії Землі, ос­танній період кайнозою, що роз­почався 600 тис. — 1 млн. (за іншими даними 2,5—3,5 млн.) років тому. Інша назва — четвертинний період. Антропогенез — процес еволю­ційно-історичного формування людини. Антропологія — наука про по­ходження та еволюцію людини, утворення рас і нормальні варі­ації фізичної будови її тіла. Анус — кінцева частина трав­ної системи у тварин та людини. Інша назва — анальний отвір. Аорта — головна артерія вели­кого кола кровообігу, яка почи­нається від лівого шлуночка сер­ця та вигинається вправо у птахів і вліво у ссавців. Апікальний — в анатомії — звернений угору, верхівковий. Апогамія — спосіб нестатевого розмноження деяких видів вищих рослин, при якому зародок роз­вивається без запліднення з будь-якої клітини гаметофіта або спо­рофіта. Апоміксис — 1) різні способи нестатевого розмноження тварин і рослин — партеногенез, апога­мія, апоспорія; 2) утворення за­родка у вищих рослин без заплід­нення й редукційного поділу. Апоспорія — спосіб розмно­ження деяких вищих рослин, який полягає в розвитку гаметофіта з вегетативних клітин спорофіта без спороутворення. Ареал — територія поширен­ня виду, роду, родини та інших систематичних категорій тварин і рослин. Ароморфоз — удосконалення організації та функцій орга­нізмів у процесі їх еволюції, що дає їм можливість розширити використання зовнішнього сере­довища. Артерії — кровоносні судини, які переносять кров від серця до всіх органів і тканин. Архегоній — жіночий орган ста­тевого розмноження у мохів, плаву­нів, хвощів, папоротей і голонасін­них; являє собою колбоподібне утворення, у розширеній частині якого знаходиться яйцеклітина. Асептика — попередження за­раження рани шляхом знезаражування всіх предметів, які будуть торкатися до неї, фізич­ними методами (кип'ятінням, парою під високим тиском тощо). Асиміляція — сукупність хімічних процесів у живому організмі, спрямованих на утво­рення та оновлення структурних частин клітин і тканин. Астигматизм ока — недолік світлозаломлення ока, спричине­ний порушенням сферичної кри­визни рогівки та кришталика, унаслідок чого на сітківці вихо­дить нечітке зображення. Атавізм — вияв в організмів ознак, типових для їхніх далеких предків. Ауксини — речовини, які сти­мулюють ріст і синтезуються в рослинному організмі. У великих дозах виявляють пригнічувальний ефект. Синтетичні ауксини вико­ристовують у рослинництві. Аутосоми — усі хромосоми клітин різностатевих тварин і рос­лин, крім статевих хромосом. Б Базальний — той, що належить до основи (бази), розташований біля основи або звернений до неї. Бактеріофаги (фаги) — віруси, здатні руйнувати бактерії. Бацили — паличкоподібні бак­терії, численні види яких є збудниками небезпечних хвороб людини і тварин. Бентос — сукупність орга­нізмів, які живуть на ґрунті та в ґрунті дна водойм. Біваленти — пари з'єднаних між собою гомологічних хромо­сом, що утворюються в результаті поділу ядра в мейозі. Біогенетичний закон — закон, згідно з яким тварини в процесі індивідуального розвитку (онтоге­нез) наче повторюють найважли­віші етапи розвитку предкових форм (філогенез). Встановлений Ф. Мюллером (1864) і сформулю­вати! Е.Геккелем (1866). Біогеографія — наука про зако­номірності розповсюдження та розподілу по земній кулі сукупно­стей живих організмів, їх видів, родів та інших таксонів. Належить до наук про біосферу. До її скла­ду входять зоогеографія та ботанічна географія. Біогеохімія — галузь геохімії, яка вивчає геохімічні процеси, що відбуваються за участю організ­мів. Розглядає роль організмів у явищах міграції, поширення та взаємодії хімічних елементів у земній корі. Біогеоценоз — стійка і саморе­гульована екологічна система, де органічні компоненти (біоценоз) тісно зв'язані з неорганічними (біотопом). Біокібернетика — напрям кібернетики, що вивчає закони збері­гання, переробки та передавання інформації в біологічних систе­мах. Біологічна номенклатура — сис­тема наукових назв організмів та їхніх груп (таксонів), які мають той чи інший ступінь спорідне­ності. Започаткував К.Лінней у XVIII ст. Назви таксонів пишуть­ся латинською мовою. Біологічний годинник — здатність живих організмів орієн­туватися в часі, яка базується на суворій періодичності фізичних, хімічних та фізіологічних процесів у клітинах. Біологічний прогрес — зростан­ня чисельності популяції, розши­рення площі існування (ареалу), підвищення темпів внутрішньо­видової мінливості на основі пе­реважання народжуваності над смертністю. Біологічний регрес — знижен­ня чисельності популяції, звужен­ня та роздріблення території існу­вання (ареалу), зменшення темпів внутрішньовидової мінли­вості на основі переважання смертності над народжуваністю. Біологічні системи — живі сис­теми різноманітної складності організації (клітини, тканини, органи та їх системи, організми, біоценози, екосистеми, біосфера в цілому). Біомаса — сумарна маса осо­бин виду, групи видів або всього загалу живих організмів, що при­падає на одиницю місцепе­ребування. Виражається в одини­цях маси сухої або вологої речо­вини на одиницю площі чи об'є­му. Біомаса рослин називається фітомасою, а тварин — зоомасою. Біомаса Землі — сукупність усіх живих організмів (живої ре­човини) планети. Виражається в одиницях маси або енергії на оди­ницю площі чи об'єму. Становить 2,423 • 1012 т, із яких рослин — 97 %, тварин — 3 %. Біоніка — наукова галузь, яка виникла на межі біології та кібер­нетики. Вивчає принципи будови та життєдіяльності організмів з метою створення на їх основі нових приладів, механізмів, сис­тем. Біополімери — високомолекулярні природні сполуки (білки, нуклеїнові кислоти, полісахариди та їх похідні), що становлять структурну основу живих організмів і беруть участь у всіх процесах життєдіяльності. Біосинтез — процес утворення органічних речовин із простіших сполук, який відбувається в жи­вих клітинах під дією ферментів. Біосфера — частина оболонки Землі, заселена живими організмами. Включає верхню частину літосфери, гідросферу, тропосферу та нижню частину стратосфери. Біотехнологія — використання живих організмів і біологічних процесів у виробництві. Головні напрямки: біологічне очищення стічних вод, біологічний захист рослин, синтез кормових білків, амінокислот, гормонів (інсулін та ін.) у промислових умовах, прин­ципово нові методи створення сортів рослин, порід тварин, штамів мікроорганізмів. Біотоп — природний, відносно однорідний життєвий простір пев­ного біоценозу, який включає в себе речовини, кліматичні факто­ри, механічні та фізико-хімічні властивості субстрату тощо. Біофізика — наука, що вивчає фізичні та фізико-хімічні проце­си в живих організмах, а також ультраструктуру біологічних сис­тем на всіх рівнях організації жи­вої матерії. Біохімія — наука, що вивчає хімічний склад організмів і хімічні перетворення речовин та енергії, які становлять основу життєдіяльності організмів. Біоценоз — певна територія з більш-менш однорідними умова­ми існування, населена взаємо­зв'язаними популяціями різних видів, об'єднаними між собою та з фізичним середовищем існуван­ня, кругообігом речовин і пото­ками енергії. Основою будь-яко­го біогеоценозу є фотосинтезуючі організми. На відміну від екосис­теми, біогеоценоз є територіаль­ним поняттям. Бластомери — клітини, що ут­ворюються в процесі дроблення зиготи в багатоклітинних тварин. Бластула — стадія розвитку зародка багатоклітинних тварин у заключній фазі дроблення зиготи. відно­шення організмів до умов сере­довища та інших організмів. Фор­ми: внутрішньовидова, міжвидо­ва, з несприятливими умовами середовищами. Бродіння — процес фермента­тивного розщеплення органічних речовин, переважно вуглеводів, який відбувається без ви­користання кисню. Брунька — зачатковий пагін з конусом наростання на верхівці, вкритий захисними лусочками. Брунька відновлення — зимую­ча брунька багаторічної рослини, з якої розвивається пагін. Брунька змішана — брунька, що складається зі вкороченого пагона, зачаткових листків і квіток. Брунька квіткова — брунька, що містить скорочений пагін із зачатками квітки або суцвіття. Брунька листкова — брунька, що містить скорочений пагін із зачатковими листками та конусом наростання. Брунька спляча — брунька, що перебуває в стані спокою протя­гом кількох вегетаційних періодів. В Вакцинація — запобіжне щеп­лення за допомогою вакцин — препаратів з ослаблених або вби­тих збудників інфекційних хвороб. Варіаційна крива — графічне зображення мінливості ознаки, що показує не тільки розмах ва­ріації, а й частоту наявності окре­мих варіант (членів ряду чисел). Варіаційний ряд — ряд моди­фікаційної мінливості ознаки, який складається із окремих зна­чень змінювання, розміщених у порядку збільшення або змен­шення кількісного відображення ознаки (розміри листків, кількість зерен у колосі тощо). Вегетативна нервова система — частина нервової системи хребет­них тварин і людини, що регулює обмін речовин в організмі, діяльність внутрішніх органів та систем. Вегетаційний період — час жит­тєдіяльності рослини, період її росту та розвитку. Вена — кровоносна судина, що приносить кров з різних частин тіла до серця. Вид — сукупність популяцій організмів, що мають морфологічну, фізіологічну та біохімічну подібність, вільно схрещуються ніж собою і дають плідних нащадків, пристосовані до подібних умов існу­вання, займають певний ареал. Видозміни пагона — пагони, у яких стебло, листя, бруньки (або всі разом) необоротно змінюють форму та функції, що с результа­том пристосування до умов Існу­вання в ході еволюції. Подібні видозміни з'являються в представ­ників різних систематичних груп рослин, то свідчить про конвергенцію (гомологію) в одна­кових умовах навколишнього середовища. Видоутворення — еволюційний процес виникнення нових видів унаслідок мікроеволюції, на відміну від якої мас необоротний характер. Видоутворення географічне — утворення нового виду шляхом географічної ізоляції популяції внаслідок розселення чи розпаду ареалу. Видоутворення екологічне — ут­ворення нового виду шляхом ос­воєння популяцією нового місця Існування в межах ареалу певно­го виду. Вихідний матеріал — лінії, сор­ти, породи, види, роди культурних або диких рослин чи тварин, то мають цінні господарські якості та використовуються в се­лекційній практиці. Вібріони — рід неспороносних бактерій, які мають форму корот­кої спірально закрученої палич­ки із джгутиками. Холерний вібріон спричиняє в людини хо­леру. Відсадок — відокремлений від рослини укорінений бічний пагін (аґрус, черемха). Віруси — найдрібніші не­клітинні організми, шо склада­ються з нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) та білкової оболонки (капсиди). Розмножу­ються тільки в живих клітинах. Спричиняють хвороби рослин, тварин і людини. Вітаміни — біологічно активні органічні сполуки, життєво необ­хідні (в невеликій кількості) для оріанізму тварин і людини. Вічко бульби — група бічних пазушних бруньок бульби, що знаходяться в пазухах недорозви­нутих лускоподібних листків (картопля). Включення - компоненти ци­топлазми, що тимчасово утворю­ються в процесі внутрішньоклі­тинного метаболізму. Розрізня­ють трофічні (поживні), секре­торні, пігментні, екскреторні включения та включення спеці­ального призначення. Внутрішня секреція — утворен­ня спеціалізованими клітинами, залозами біологічно активних ре­човин (гормонів) і виділення їх безпосередньо в кров або лімфу. Водосховище — водойма з практично стоячою водою, зви­чайно значних розмірів, штучно створена в руслі річки за допомо­гою греблі, у низині або внаслі­док виймання ґрунту. Місце збе­рігання прісної води для зрошен­ня, розведення риби, покращан­ня мікроклімату. Вториннороті — тварини, у яких у період ембріонального роз­витку первинно сформований ро­товий отвір перетворюється на анальний, а рот виникає як нове утворення на протилежному кін­ці тіла (голкошкірі, хордові). Вузол — частина пагона, на якій знаходяться листок і (або) брунька. Вусики — подовжені надземні повзучі пагони з розеткою дріб­них листочків і брунькою на верхівці, які вкорінюються за до­помогою придаткових коренів. Служать для вегетативного роз­множення в природі та в культурі (суниці). Г Гаметангій - І) орган у водо­ростей І грибів, де утворюються гамети; 2) багатоядерні клітини в деяких грибів, вміст яких зливаєть­ся під час статевого процесу. Гамети — жіночі та чоловічі статеві клітини рослин і тварин, які в результаті злиття забезпечу­ють розвиток нової особини та передачу спадкових ознак від батьків нащадкам. Несуть га­плоїдну кількість хромосом. Гаметогенез — процес утворен­ня гамет у тварин і рослин. У хребетних відбувається в гонадах (яєчниках, сім'яниках) і в самців називається сперматогенезом, у самиць — оогенезом. Гаметофіт — статеве поколін­ня в життєвому циклі рослин, розвиток яких має чергування по­колінь. У циклі розвитку гаметофіт чергується зі спорофітом. Тіло складається з гаплоїдних клітин. Гаплоїдний набір хромосом — одинарний набір хромосом, типо­вий для зрілих статевих кліти. У яйцеклітині людини містяться 22 аутосоми та одна Х-хромосома, у сперматозоїді — 22 аутосоми та одна X- або Y-хромосома. Гаструла — стадія розвитку за­родка багатоклітинних тварин, яка йде за бластулою. Спочатку має дво-, потім тришарову стінку та порожнину, що сполучається із зовнішнім середовищем через первинний рот. Гаструляція — процес, який спостерігається в ранньому зарод­ковому розвитку багатоклітинних тварин і полягає в складному пе­регрупуванні клітин, що веде до утворення двошарового, а потім тришарового зародка. Гейдельберзька людина — одна з форм викопної людини, яка жила на території Європи в ран­ньому плейстоцені. Від назви міста Гейдельберга (Німеччина), поблизу якого у 1907 р. було знай­дено нижню щелепу гейдель­берзької людини. Геліобіологія — розділ біофізи­ки, який вивчає вплив змін актив­ності Сонця на земні організми. Гельмінти — паразитичні черви. Гельмінтологія — розділ пара­зитології, який вивчає хвороби людини, тварин і рослин, спри­чинені паразитичними червами. Гематологія — наука, що вивчає склад і властивості крові та її хво­роби. Гемоглобін — дихальний пігмент крові людини, хребетних та багатьох безхребетних тварин. Складається з глобіну (білкова речовина) та гему (небілкова за­лізовмісна речовина). Гемофілія — спадкове захворю­вання, яке полягає в схильності до кровотеч унаслідок незгортання крові. Зустрічається у чо­ловіків, а перелається жінками. Ген — елементарна одиниця спадковості, що являє собою ло­калізовану ділянку хромосоми (ДНК) зі специфічною функцією. Генеративний — той, що пород­жує. Генеративні клітини — ста­теві клітини. Генеративні органи — органи статевого розмноження. Генетика популяцій — розділ генетики, який вивчає генотипний склад популяцій. Це дає змогу ви­раховувати частоту мутантних ге­нів, вірогідність їх перебування у гомо- та гетерозиготному стані, а також слідкувати за нагромаджен­ням у популяції шкідливих і ко­рисних мутацій. Генетична інженерія — розділ молекулярної генетики, пов'яза­ний з цілеспрямованим кон­струюванням за допомогою гене­тичних і біохімічних методів неіс­нуючих у природі поєднань генів, здатних розмножуватися в клітині-живителі та синтезувати органічні сполуки. Генетичний код — система за­пису та зберігання генетичної інформації в молекулі ДНК (РНК) у вигляді певної послідов­ності нуклеотидів, що має трип­летний характер: кожна амі­нокислота записується певним кодоном, що складається із трьох нуклеотидів. Генетичний код містить усього 64 кодони: 61 із них кодує амінокислоти, а 3 ко­дони визначають точки початку та закінчення зчитування інфор­мації. Геном — сукупність генів, ха­рактерних для гаплоїдного набо­ру хромосом даного виду організмів. Генотип — сукупність усіх роз­міщених у хромосомах генів орга­нізму. Визначає норму реакції особини на всі можливі умови середовища. У ширшому ро­зумінні слова — сукупність усіх спадкових факторів організму, які містяться в хромосомах, деяких органоїдах і цитоплазмі. Генофонд — сукупність генів особин популяції, групи попу­ляцій або виду. Географічне розміщення центрів походження культурних рослин — зосередження осередків формоут­ворення культурних рослин у тих районах земної кулі, де наявна їх найбільша генетична різно­манітність. Геохімія — наука, що вивчає хімічний склад Землі, закономір­ності поширення хімічних еле­ментів у різних геосферах, особ­ливості їх поведінки, взаємодії та міграції в природних процесах. Гермафродитизм — наявність ознак чоловічої та жіночої статі в однієї особини; двостатевість. Геронтологія — наука, що ви­вчає закономірності старіння живих організмів, у тому числі й людини. Гетерогаметність — наявність в особин певної статі двох типів статевих клітин, які відрізняються статевими хромосомами. У лю­дини гетерогаметність властива чоловічій статі (продукує X- та Y-сперматозоіди). Гетерогамія — статевий процес, за якого гамети, що зливаються, відрізняються розмірами, формою та поведінкою. Гетерозигота — організм (клітина), у якого гомологічні хромосоми несуть різні алелі того чи іншого гена. Продукує два типи гамет стосовно цього гена. Гетерозис — явище підвище­ної життєздатності й продуктив­ності в гібридів першого поколі­ння порівняно з батьківськими формами. Гетеротрофний — той, що жи­виться органічними речовинами. Гетеротрофні організми (вищі паразитичні рослини, гриби, чи­сленні мікроорганізми, всі твари­ни та людина), на відміну від ав­тотрофних, для живлення вико­ристовують готові органічні речо­вини. Гібрид — особина, що народи­лася в результаті схрещування батьківських форм, які мають різний генотип. Гібридизація — природне або штучне схрещування особин, які належать до різних ліній, сортів, порід, видів, родів рослин або тва­рин. Гігієна — наука, що вивчає вплив на здоров'я людини умов життя і праці та розробляє заходи профілактики захворювань. Гінецей — сукупність маточок квітки. Гіпертонія — захворювання, спричинене підвищенням артеріального кров'яного тиску. Гіпотеза — наукове припущен­ня, що намагається пояснити пев­не явище, але для того, щоб ста­ти науковою теорією, потребує перевірки в експериментах та підтвердження фактами. Гіпотонія — захворювання, спричинене зниженням артері­ального кров'яного тиску. Гістологія — наука, що вивчає будову, розвиток і функціональні властивості тканин багатоклітин­них тварин та людини. Тканини рослин вивчає анатомія рослин. Гіфи — ниткоподібні утворен­ня, з яких складаються міцелій (грибниця) і плодові тіла грибів. Глікоген — тваринний крох­маль, основний запасний вуглевод організму людини і тварин. Гліколіз — процес розщеплен­ня вуглеводів (в основному глю­кози) під дією ферментів за відсутності кисню. Гомеостаз — здатність біоло­гічних систем протистояти змінам навколишнього середовища і збе­рігати відносну динамічну ста­лість свого внутрішнього середо­вища (крові, лімфи, тканинної рідини) та основних фізіологічних функцій (кровообігу, дихання, терморегуляції, обміну речовин тощо). Гомогаметність — генетична рівноцінність гамет жіночої або чоловічої статі за типом статевої хромосоми, яку має кожна гаме­та даної статі. У людини гомога­метність властива жіночій статі (продукує лише Х-яйцеклітини). Гомозигота — організм (кліти­на), у якого гомологічні хромо­соми несуть однакові алелі того чи іншого гена. Продукує один тип гамет стосовно цього гена. Гомологічні хромосоми — парні хромосоми, однакові за формою, розмірами, набором генів. Гормони — специфічні біоло­гічно активні речовини, які виді­ляються ендокринними залозами; регулюють різноманітні процеси в організмі. Група зчеплення — сукупність генів, що містяться в одній хро­мосомі. Гуморальна регуляція — один із механізмів координації процесів життєдіяльності в організмі, який здійснюється через його рідкі компоненти (кров, лімфу, тканин­ну рідину) за допомогою біологіч­но активних речовин, що проду­куються та виділяються клітина­ми, тканинами й органами. Гуморальний — пов'язаний з рідинами організму — кров'ю, лімфою, тканинною рідиною. Гумус — органічна речовина ґрунту, що утворюється внаслідок розкладу рослинних і тваринних решток та продуктів їх жит­тєдіяльності. Кількість гумусу є показником родючості ґрунту, адже в ньому знаходяться всі основні елементи живлення рос­лин. Гумусовий горизонт чорноземних ґрунтів містить до ЗО % гумусу. Густота життя — кількість осо­бин на одиницю площі або об'єму того чи іншого середовища. Д Далекозорість — недолік світлозаломлювальної здатності ока, унаслідок якого чітке зобра­ження утворюється за сітківкою (вкорочене очне яблуко). Дальтонізм — один із розладів кольорового зору, вперше описа­ний англійським фізиком Дальто­ном. Спадкове захворювання, що частіше зустрічається у чоловіків, але може передаватися і по мате­ринській лінії. Дальтоніки не ви­різняють червоного, зеленого або синього кольорів. Дарвінізм — розроблена Ч.Дарвіном гіпотеза еволюції органіч­ного світу на Землі на основі ви­падкової мінливості, спадковості, боротьби за існування та природ­ного добору. Дегенерація — пристосу­вальні зміни організмів внаслідок зміни умов існування, які супро­воджуються зниженням загальної організації; 2) зміни в клітинах і тканинах, зумовлені загальним або місцевим порушенням обміну речовин. Дезінсекція — знищення шкідливих комах (клопів, тар­ганів, мух, комарів, жуків) і кліщів, звичайно за допомогою хімічних засобів. Оскільки цей метод значно погіршує екологічні умови навколишнього середови­ща, то останнім часом усе біль­шого значення набувають біо­логічні засоби дезінсекції з вико­ристанням птахів, риб, комах-хижаків тощо. Дезінфекція — знезараження, знищення хвороботворних мікроорганізмів або передавачів інфекції за допомогою спеціаль­них засобів і методів. Дезодорація — усунення не­приємних та шкідливих запахів, які утворюються внаслідок гнит­тя органічних речовин. Перш за все потрібно видалити гниючі ре­човини, а потім обробити при­міщення хлорним вапном або дезодорантом. Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) — один із видів нуклеїно­вих кислот, який являє собою по­двійну спіраль і містить спадкову інформацію. ДНК входить до скла­ду хромосом, а також міститься в матриксі (рідкому компоненті) мітохондрій та стромі пластид. Дендрити — короткі відгалу­ження нервових клітин, які про­водять нервовий імпульс до клітини. Денітрифікація — розклад солей азотної кислоти до газоподібного азоту. Здійснюється ґрунтовими денітрифікуючими бактеріями. Деревина — ксилема. Дерево — життєва форма рос­лини з одним багаторічним здеревілим стеблом — стовбуром, на гілках якого містяться бруньки відновлення. Детермінованість — визна­ченість, зумовлена генотипом, унаслідок якої з кожної клітини утворюється певна тканина, пев­ний орган. Цей процес відбуваєть­ся під впливом факторів зовніш­нього середовища, у тому числі суміжних клітин (індукція під час формування зародка). Дивергенція — розходження ознак у споріднених форм, внас­лідок чого виникають нові різно­види та види. Дигібриди — гібриди, гетерози­готні за алелями двох аналізова­них генів. Дизентерія — гостре інфекцій­не захворювання, спричинене дизентерійною паличкою або дизентерійною амебою. Диморфізм статевий — відмін­ність ознак чоловічої та жіночої особин різностатевих видів. Динамічний стереотип — по­слідовний ланцюг умовнорефлек­торних актів, які здійснюються в суворо визначеному, закріплено­му в часі порядку і є наслідком складної реакції організму на складну систему умовних подраз­ників. Є основою утворення зви­чок у людини, формування пев­ної послідовності в трудових опе­раціях, набуття вмінь та навичок (ходьба, біг, гра на музичних інструментах, водіння автомобі­ля, письмо, користування різно­манітними предметами тощо). Диплоїд — організм, клітини тіла якого мають два повні набо­ри гомологічних хромосом. Диплоїдний набір хромосом — подвійний (парний) набір хромосом, типовий для соматичних клітин. Дисиміляція — сукупність ферментативних реакцій розщеплення складних органічних речо­вин до води, вуглекислого газу, аміаку, сечовини та молочної кис­лоти, які відбуваються в живому організмі (клітині). До неї нале­жать дихання, гліколіз, бродіння. Диспансеризація — спосіб ме­дичного обслуговування (пос­тійне спостереження цілих груп населення або хворих), спрямо­ваний на попередження (профі­лактику) захворювань та їх своє­часне лікування. Диференціація — процес, унас­лідок якого клітини набувають сукупності властивостей, харак­терних для певної тканини чи органа. Дихання — сукупність про­цесів, які забезпечують надхо­дження в організм кисню та ви­далення вуглекислого газу (зовні­шнє дихання), а також викорис­тання кисню клітинами та ткани­нами для окиснення органічних речовин зі звільненням енергії для їх життєдіяльності (тканин­не дихання). Діастола — розслаблення мус­кулатури серця після її скорочен­ня (систоли). Діафіз — середня частина дов­гих трубчастих кісток (між двома епіфізами). Діафрагма — сухожильно-м'я­зова перегородка в ссавців і лю­дини, яка відокремлює грудну порожнину від черевної. Добір природний — результат боротьби за існування, який спри­чиняє посилене розмноження одних і вимирання інших особин. Перевагу одержують особини, які найкраще пристосовані до даних умов існування. Природний добір, за Ч.Дарвіном, є дієвим фактором еволюції. Домінантна ознака — переважа­юча ознака, яка виявляється в гетерозиготних нащадків. Домінантність — властивість одного з алелів гена в тій чи іншій мірі пригнічувати у фенотипі вияв іншого алеля цього самого гена. Донор — живий організм, від якого береться тканина чи орган для пересадження іншому орга­нізму. Стосується також і перели­вання крові, яка є рідкою ткани­ною. Доцільність органічна — при­стосувальна якість виду, сформо­вана добором; має відносний ха­рактер, оскільки корисна лише в тих умовах середовища, де вид довгий час існує. Дрейф генів — зміна частот генів у популяції, спричинена не добором, мутаціями чи іммігра­цією, а випадковими явищами. Як фактор еволюції має особливе значення для організмів під час освоєння нових територій. Дріопітек — підродина викоп­них людиноподібних мавп, які існували протягом неогенного періоду кайнозойської ери. Е Еволюційне явище елементарне — тривале спрямоване змінюван­ня генофонду популяції. Еволюційні фактори елементарні — (згідно з теорією дарвінізму) природний добір, мутації, популя­ційні хвилі, ізоляція (географіч­на, екологічна, генетична). Еволюція — процес історично­го розвитку живої природи. Екзина — зовнішня оболонка в пилкових зерен квіткових та спо­рових рослин. Екологічна криза — критичний стан навколишнього середовища, що загрожує існуванню людини, спричинений хижацьким викори­станням природних ресурсів і за­брудненням навколишнього сере­довища. Екологічна піраміда — графіч­не зображення співвідношення різних трофічних рівнів (рівнів живлення: продуценти — консументи — редуценти) в міру змен­шення біомаси, енергії та чисель­ності особин. Екологія — наука про зв'язок живих організмів із навколишнім середовищем. Екосистема — сукупність організмів різних видів, які взає­модіють між собою та з фізич­ним середовищем існування, зав­дяки чому виникають потоки енергії, які формують певну тро­фічну структуру (сітку живлен­ня) і забезпечують кругообіг ре­човин усередині системи. Екоси­стема, на відміну від біогеоцено­зу, не є територіальним понят­тям. Вона об'єднує будь-яку су­купність організмів різних видів, які пов'язані між собою трофіч­но і необов'язково займають ділянку з однорідними умовами існування. Екстер'єр — сукупність ознак зовнішньої будови тіла тварини. Ектодерма — 1) зовнішній шар (листок) зародка багатоклітинних тваринних організмів; 2) зовніш­ня стінка тіла кишковопорож­нинних. Електрокардіографія (ЕКГ) — спосіб обстеження стану серця шляхом реєстрації електричних потенціалів, що виникають у сер­цевому м'язі (міокарді) під час його скорочення. Крива, яка одержується на папері в резуль­таті реєстрації електричних імпульсів серця, називається елек­трокардіограмою. Ембріогенез — процес ембріо­нального розвитку, тобто розвит­ку зародка (ембріона) у яйцевих оболонках або в тілі матері. Ембріологія — розділ біології, що вивчає зародковий розвиток організмів. Ембріон — зародок тварини або людини. Ендодерма — внутрішній шар клітин первинної кори в стеблах і коренях вищих рослин. Ендокринні залози — залози тва­рин і людини, що не мають вивід­них проток і виділяють продукти своєї діяльності (гормони) в кров або лімфу. Ендосперм — тканина в на­сінині рослини, де відкладаються запасні поживні речовини, які використовує зародок у процесі свого розвитку (стадія проростка). Ендотелій — тканина внутрішніх оболонок усіх крово­носних та лімфатичних судин, а також серця; складається з плос­ких клітин. Ензими — ферменти. Еніологія — наука, яка вивчає процеси енергетичного та інфор­маційного обміну в природі й суспільстві. Ентодерма — 1) внутрішній шар (листок) зародка багатоклі­тинних тваринних організмів на ранніх стадіях розвитку; 2) внут­рішній шар двошарового тіла до­рослих кишковопорожнинних тва­рин. Ентомологія — розділ зоології, що вивчає комах. Енцефаліт — запалення голов­ного мозку внаслідок потраплян­ня в кров збудника енцефаліту, який переноситься пасовищним кліщем і передається під час ку­сання людини. Епідеміологія — наука, що ви­вчає причини виникнення і закономірності розповсюдження інфекційних (заразних) захво­рювань та розробляє заходи бо­ротьби з ними. Епідерміс — 1) зовнішній шар шкіри в людини і тварин, що складається з багатошарового плоского епітелію, поверхневі клітини якого роговіють; 2) у рос­лин — покривна тканина листків, молодих стебел, частин квітки; складається з одного шару живих клітин. Інша назва — епідерма. Епістаз — взаємодія пар неалельних генів, коли алель одно­го гена пригнічує фенотипний вияв алелю іншого гена. Епітелій — 1) покривна ткани­на в організмі тварин і людини, що складається з живих, щільно розміщених клітин; покриває організм зовні та вистилає його порожнини; 2) у рослин — загаль­на назва видільних клітин. Епіфіз — 1) суглобовий розши­рений кінець довгих трубчастих кісток; 2) частина головного моз­ку людини та вищих тварин, розташована між великими півку­лями; виконує функцію ендокрин­ної залози; інша назва — шишко­подібна залоза. Еритроцити — червоні клітини крові людини та багатьох тварин; містять гемоглобін, завдяки яко­му виконують головну роль у га­зообміні організму (перенесення кисню і вуглекислого газу). Етіологія — вчення про причи­ни та умови захворювання. Еукаріоти — організми, що мають оформлене клітинне ядро, відмежоване від цитоплазми ядер­ною оболонкою. Генетичний ма­теріал міститься у хромосомах, локалізованих у ядрі. Клітини еукаріотів мають мітохондрії, пла­стиди та інші органоїди. Є Єдність живої речовини — не­розривна молекулярно-біохімічна сукупність живої речовини (біо­маси) Землі, системне ціле з ха­рактерними для кожної геологіч­ної епохи рисами. Знищення видів порушує природну рівновагу, уна­слідок чого змінюються молеку­лярно-біохімічні властивості жи­вої речовини і стають несприят­ливими для існування людини та багатьох видів організмів. Ємність легень життєва — кількість повітря, яку здатна ви дихнути людина після найглиб­шого вдиху (близько 3500 см3). Див. Місткість легенів життєва. Ж Жива речовина — сукупність живих організмів (біомаса) біо­сфери, що являє собою відкриту систему, яка характеризується ро­стом, розмноженням, розповсю­дженням, обміном речовин і енергії із зовнішнім середовищем. Жилкування листка — порядок розміщення жилок у листковій пластинці. Перисте жилкування має головну жилку, від якої на обидва боки відходять бічні жил­ки. Пальчасте жилкування має кілька великих жилок, від яких відходять бічні. Жилкування сітчасте — жилку­вання перистого та пальчастого типів. За паралельного жил­кування вздовж пластинки прохо­дить кілька однакових жилок, па­ралельно одна одній, від основи листка до його верхівки. Життя — еволюційний спосіб існування органічних сполук, які характеризуються постійним об­міном речовин та енергії з навко­лишнім середовищем і здатністю розмножуватися. З Заказник — територія (аквато­рія), на якій тимчасово охоро­няються певні види рослин, тва­рин, геологічні об'єкти, елемен­ти ландшафту та інші пам'ятки природи. Закон науки — відображення процесів, які відбуваються в при­роді та суспільстві. Закономірність — характерна властивість системи (організму, популяції, процесу тощо) у при­роді та суспільстві. Запилення — перенесення пил­ку з пиляків на приймочку ма­точки. Запилення перехресне — пере­несення пилку з пиляків квітки однієї рослини на приймочку ма­точки квітки іншої рослини (жито, кукурудза, соняшник). Запилення природне — перене­сення пилку вітром (жито, ліщи­на), комахами (яблуня, огірок), птахами (лобелія, бегонія), во­дою (валліснерія). Запилення штучне — перене­сення пилку на приймочку маточки людиною в селекційній прак­тиці або у випадку неможливості природного запилення (теплична культура, відсутність вітру тощо). Запліднення — злиття чолові­чої та жіночої статевих клітин у рослин, тварин і людини, унаслі­док чого утворюється зигота, з якої розвивається новий організм. Заповідник — територія (аква­торія), на якій охороняється в натуральному стані весь природ­ний комплекс (типові або рідкіс­ні для даної зони ландшафти, рідкісні та цінні види тварин, рос­лин тощо). Зараження — проникнення збудника захворювання (вірусів, мікробів, найпростіших, червів, членистоногих) в організм лю­дини, тварини або рослини. Зародок — 1) організм твари­ни або людини на ранніх стадіях розвитку, що знаходиться в яй­цевих або зародкових оболонках. Розвивається звичайно із заплід­неної яйцеклітини, живиться за рахунок поживних речовин яйця або материнського організму; 2) зачаток квіткової рослини, який складається з корінця, стебельця та листочків і містить­ся в насінині. Зародковий розвиток (ембріоге­нез) — розвиток тваринного або людського організму в зародкових оболонках поза материнським організмом або всередині нього з моменту активації чи запліднен­ня яйцеклітини до вилуплювання або народження нового організму. Перший період онтогенезу бага­токлітинних тварин. Зародкові листки — шари зарод­ка багатоклітинних тварин і лю­дини, які утворюються в процесі гаструляції. У більшості організ­мів розрізняють три листки: зовнішній (ектодерма), вну­трішній (ентодерма) та середній (мезодерма), кожний з яких запо­чатковує певну групу тканин і органів. Зародкові оболонки — оболон­ки, що оточують зародок деяких безхребетних, усіх хребетних і людини. Утворюються із зародко­вих листків. Забезпечують життє­діяльність зародка та його захист від ушкоджень. Розрізняють за­родкові оболонки: амніон, хорі­он і алантоїс. Зигота — запліднена яйцеклі­тина з подвійним набором хромосом; початкова стадія розвитку зародка. Утворюється в рослин і тварин у результаті злиття чоло­вічої і жіночої статевих клітин. Зміна біогеоценозів — послідов­ний природний розвиток екологіч­ної системи, коли одні біоценози приходять на зміну іншим під впливом природних факторів се­редовища: на місці лісу виникає болото, яке потім стає лукою. Зміна біогеоценозів може бути спричинена також стихійним ли­хом (пожежа, повінь, масове роз­множення шкідників) або впли­вом людини (вирубування лісу, осушування або зрошування зе­мель, земляні роботи). Зовнішнє середовище — су­купність факторів живої та нежи­вої природи, під дією яких існує організм і які безпосередньо чи опосередковано впливають на стан, розвиток і розмноження організмів та популяцій. Зональність — закономірне розташування на земній кулі при­родних зон, які відрізняються кліматом, рослинністю, грунтами і тваринним світом. Зони бувають широтними (географічними) та вертикальними (у горах). Зооспора — спеціалізована клітина, яка слугує для нестате­вого розмноження водоростей та деяких грибів і здатна рухатися у воді за допомогою джгутиків. Зубок цибулини — бічна брунь­ка, яка розрослася та відокреми­лася від цибулини (цибуля, час­ник, гладіолус). Зчеплене успадкування — су­місне успадкування генів, розмі­щених в одній хромосомі (групі зчеплення). Зчеплення генів — зв'язок між генами, зумовлений їх розміщен­ням в одній хромосомі. Виклю­чає або обмежує можливість неза­лежного успадкування цих генів. І Ідіоадаптація — пристосуваль­на зміна організму як реакція на окремі умови існування без за­гального підвищення організації самого організму та рівня його життєдіяльності. Один із шляхів біологічного прогресу. Ізоляція — неможливість схре­щування між особинами одного виду. Розрізняють кілька форм ізоляції: географічна, екологічна, сезонна, генетична тощо. Імпульс — 1) поштовх до дії; 2) форма збудження в нервових волокнах, яке спричиняється будь-яким подразненням. Імунітет — несхильність орга­нізму до інфекційних (заразних) захворювань. Буває вродженим (природним) і набутим, який ви­никає внаслідок перенесеного за­хворювання або введення (ін'єкції) в організм ослаблених збудників хвороби у вигляді вак­цини. Інбредна депресія — зниження життєздатності та продуктивності у тварин і рослин, спричинене інбридингом, унаслідок переходу більшості генів у гомозиготний стан. Інбридинг (інцухт) — спорідне­не схрещування домашніх тварин або примусове самозапилення перехреснозапильних рослин. Інстинкти — сукупність склад­них вроджених реакцій (виявів поведінки) організму, які виника­ють у відповідь на зовнішні або внутрішні подразнення; складні безумовні рефлекси (травний, оборонний, статевий тощо). Інстинкти людини контролюють­ся свідомістю та значною мірою підпорядковуються їй. Інсулін — гормон підшлунко­вої залози, що регулює вуглевод­ний обмін в організмі людини і тварин. Інтегументи — зовнішні по­криви насінного зачатка в на­сінних рослин, що оточують його центральну частину (нуцелус). Інтина — внутрішній шар обо­лонки пилкового зерна (пилку) в насінних рослин, а також спор у спорових рослин. Іонізація — утворення іонів (за­ряджених атомів або груп атомів) під впливом хімічних реакцій або радіоактивних випромінювань (ультрафіолетові, рентгенівські та інші промені), а також високих температур. Іхтіологія — наука, що вивчає риб. К Кайнозой — найновіша ера в геологічній історії Землі; розпо­чалася 67 млн. років тому. У цю еру рослинний і тваринний світ набув рис, подібних до сучасних; наприкінці ери виникла людина. Поділяється на три періоди: па­леоген, неоген, антропоген. Камбій — твірна тканина сте­бел і коренів голонасінних та дво­дольних покритонасінних рослин, яка започатковує провідні тка­нини та забезпечує їх ріст у тов­щину. Канібалізм — поїдання особин свого виду, що є регулятором чисельності популяції, тобто од­нією з форм природного добору. Капіляри — 1) найдрібніші кро­воносні судини в тканинах та органах людини і більшості тва­рин. Через стінки капілярів відбу­вається обмін речовин між кро­в'ю та іншими тканинами орга­нізму, а також газообмін (через капіляри легенів); 2) лімфатичні капіляри — кінцеві розгалуження лімфатичних судин у тканинах. Каріотип — набір хромосом у клітинах організму, сталий для кожного виду, що є важливою си­стематичною ознакою. Так, карі­отип людини має 23 пари хромо­сом, із яких 22 пари — аутосоми і одна пара статевих хромосом. Класифікація — розподіл пред­метів, явищ і понять за класами, відділами, розрядами залежно від їх спільних ознак. Клоака — розширена частина задньої кишки в ряду хребетних (деякі круглороті та риби, усі зем­новодні, плазуни, птахи, клоачні ссавці), у яку відкриваються ста­теві протоки, сечоводи або безпо­середньо сечовий міхур. Клонування — розмноження багатоклітинних організмів не­статевим шляхом, коли потом­ство розвивається із соматичних тканин або окремих соматичних клітин материнського організму. Кодон — ділянка іРНК, яка складається з трьох послідовних нуклеотидів і кодує одну аміно­кислоту. Коки — кулясті бактерії. По­ширені в ґрунті, повітрі, харчо­вих продуктах тощо. Використо­вуються людиною під час виго­товлення молочнокислих про­дуктів. Багато видів є хво­роботворними (стрептокок, стафілокок). Колаген — волокнистий білок, що є основною складовою части­ною специфічних волокнистих структур сполучної тканини тва­рин і людини. Коменсалізм — тип взаємо­зв'язків різних видів організмів, за якого один із них (коменсал) використовує продукти живлення чи житло іншого (хазяїна), не завда­ючи останньому помітної шкоди. Комплементарний — той, що взаємодоповнює. Комплемен­тарні гени — дві незалежні пари домінантних генів, які виявляють взаємодоповнювальну дію на фор­мування певної ознаки організму. Конвергенція — виникнення в процесі еволюції подібності в бу­дові та функціях неспоріднених організмів унаслідок їх присто­сування до однакових умов існу­вання. Консументи — гетеротрофні організми, споживачі органічних речовин. Розрізняють консумен­ти першого (рослиноїдні тварини) та другого (хижаки) порядків. Конус наростання — багато­клітинна верхівкова зона твірної тканини, з якої за рахунок пос­тійного поділу клітин формуються решта тканин та органів пагона. Концепція — система поглядів на ті чи інші явища; засіб роз­гляду будь-яких явищ, розуміння чогось. Кон'югація — тип статевого процесу, що полягає в злитті вмісту двох вегетативних клітин (у водоростей) чи протопластів двох гіфів різних грибниць (у деяких грибів) або в тимчасовому сполу­ченні клітин (у інфузорій). Кооперація взаємодія двох неалельних домінантних генів, кож­ний із яких має самостійний фенотипний вияв. Копуляція — 1) статевий акт у тварин, які мають копулятивні органи; 2) сполучення при стате­вому розмноженні двох особин, які не мають копулятивних органів (гатерія, дощовий черв'як). Коренева система — сукупність усіх коренів рослини, розташова­них у ґрунті, повітрі, воді або в тілі рослини-живителя (у парази­туючих видів). Кореневий живець — відтинок кореня з придатковими брунька­ми в коренепаросткових рослин (кульбаба, малина, хрін, будяк, осот). Корінь — осьовий вегетативний орган рослини, що має необме­жений верхівковий ріст, позитив­ний геотропізм, радіальну будову і ніколи не утворює листя. Корінь бічний — відгалуження головного, бічного або придатко­вого кореня. Може бути першо го, другого, третього і т.д. по­рядків. Корінь головний — корінь, який розвивається із зародково­го корінця. Корінь придатковий — корінь, який відгалужується від стебла або листка. Корок — покривна тканина, що складається з кількох шарів відмерлих клітин і утворюється на поверхні стебел та коренів рос­лини у кінці першого року їх жит­тя. Інша назва — пробка. Короткозорість — недолік світлозаломлювальної здатності ока, унаслідок якого чітке зобра­ження утворюється перед сітківкою (довгасте очне яблуко). Кров'яний тиск — тиск, що по­дає кров на стінки кровоносних судин, у яких вона рухається. Ве­личина кров'яного (артеріаль­ного) тиску визначається силою серцевих скорочень, кількістю крові та опором кровоносних су­дин. У артеріях тиск досягає мак­симальної величини під час ско­рочення (систоли) шлуночка — 115—125 мм рт. ст. Мінімальний тиск — 70—80 мм рт. ст. спосте­рігається під час розслаблення серцевого м'яза (діастоли). Кроманьйонці — безпосередні предки сучасних людей; жили в епоху пізнього палеоліту, а поде­куди й пізніше. Уперше кістяки кроманьйонців виявлено у 1868 р. у гроті Кро-Маньйон у Франції. Кросинговер — взаємний обмін між гомологічними ділянками хромосом унаслідок розриву та сполучення в новому порядку їх ниток (хроматид). Відбувається звичайно в профазі І мейозу, інко­ли — мітозу. Є одним з механі­змів комбінативної мінливості. Кругообіг біологічний — части­на кругообігу речовин, де беруть участь живі організми. Складаєть­ся з двох протилежних процесів — акумуляції елементів у живих організмах і мінералізації внас­лідок розкладання мертвих організмів. На поверхні суходолу та у верхніх шарах морів перева­жає процес утворення живої ре­човини, а в грунті та в глибині морів — її мінералізація. Кругообіг речовин — природні циклічні процеси перетворення речовин і переміщення хімічних елементів. Повітряний кругообіг включає 98,3 % речовин, а водний — 1,7 %. Через газоподібну фазу проходять 02, Н2, N, С та ін. хімічні елементи, через водну — Na, Mg, Fe, S, CI, К та ін. Ксилема — тканина рослин, що проводить воду та розчинені в ній мінеральні солі й надає сто­вбуру та гілкам міцності. Інша назва — деревина. Кутикула — 1) у тварин і лю­дини шар щільної речовини, що вкриває поверхню клітин покрив­ної тканини (епітелій) і виконує здебільшого захисну функцію; 2) у рослин тонка неструктурна плівка, що вкриває покривну тка­нину (епідерміс) листків і моло­дих стебел. Кущ — життєва форма росли­ни з декількома багаторічними здеревілими стеблами, які несуть бруньки відновлення. л Ландшафт — загальний вид місцевості, краєвид; сукупність взаємозв'язаних екологічних і біоценотичних компонентів тієї чи іншої ділянки суходолу або аква­торії. Розрізняють ландшафт міський, сільський, гірський, сте­повий, лісовий, озерний тощо. Ланцюг живлення — по­слідовність організмів, у якій осо­бини одного виду, їхні рештки або продукти життєдіяльності слугують об'єктом живлення для організмів іншого. Переплітаючись, ланцю­ги живлення формують трофічну сітку (сітку живлення). Лейкопласти — безбарвні пла­стиди в клітинах коренів більшості рослин; нагромаджу­ють запасні поживні речовини — крохмаль, білки, жири. Лейкоцити — безбарвні амебо­подібні клітини крові людини та хребетних тварин. Виконують в організмі переважно захисну фун­кцію. Листкова основа — частина листка, що з'єднує його зі стеб­лом. Тут міститься утворювальна тканина, завдяки якій ростуть листкова пластинка та черешок. Основа листка іноді набуває фор­ми трубчастої піхви або утворює парні прилистки. Листкова пазуха — вершина кута між листковим черешком і стеблом, звичайно зайнята бічною пазушною брунькою. Листкова пластинка — розши­рена, звичайно плоска частина листка, що здійснює фотосинтез, газообмін, транспірацію, а в дея­ких видів — вегетативне розмно­ження. Листковий черешок — звужена частина листка, що з'єднує лист­кову пластинку з основою та ре­гулює її положення щодо джере­ла світла. Листки із черешками називаються черешковими, а без черешків — сидячими. Листкові жилки — система про­відних пучків, які з'єднують лис­ток у єдине ціле, слугують опо­рою м'якоті листка та сполучають його зі стеблом. Листкової пластинки край — суцільний, зубчастий (прямі кути), пильчастий (гострі кути), стовпчастий (круглясті виступи), виїмчастий (круглясті виїмки). Листок — бічний вегетативний орган рослини, що росте на паго­ні, має двобічну симетрію, наро­стає основою та виконує функції фотосинтезу, газообміну і транс­пірації. Ріст листка обмежений. Листок лопатевий — листок, пластинка якого розчленована на лопаті до 1/3 ширини половинки листка. Листок простий — листок, який складається з однієї листкової пластинки та одного черешка й опадає повністю. Листок роздільний — листок з пластинкою, розчленованою до половини ширини половинки ли­стка. Листок розтятий — листок, плас­тинка якого розчленована до голов­ної жилки або до основи листка. Листок складний — листок, що складається з кількох листкових пластинок (листочків), які розта­шовані на спільному черешку й опадають нарізно. Листопад — природне опадан­ня листя у дерев і кущів унаслі­док підготовки рослини до зими, яке спричиняється зміною трива­лості дня. В основі черешка ут­ворюється віддільний шар, завдя­ки якому листок відпадає. Лист­ковий рубець закривається проб­ковим шаром. Лімфа — рідина, подібна до плазми крові, що циркулює в лім­фатичній системі людини і хре­бетних тварин. Відіграє важливу роль в обміні речовин, виконує захисні функції. Лінія — сукупність нащадків однієї самозапиленої особини в рослин або сукупність нащадків унаслідок спорідненого схрещу­вання у тварин. Більшість генів в особин лінії перебувають у гомо­зиготному стані. Ліпаза — фермент підшлунко­вої залози людини та хребетних тварин, який розщеплює жири. Ліпіди — група органічних ре­човин, до якої належать жири і жироподібні речовини (ліпоїди). Входять до складу всіх живих клітин. Ліпопротеїди — складні білки, що утворюються з простих білків та ліпідів. Містяться в клітинах тваринних та деяких рослинних організмів. Локус — місцезнаходження певного гена (алеля) в хромосомі або іншому генетичному матері­алі (наприклад, плазміді бактерії). Луб — флоема. М Макроеволюція — історичний процес виникнення надвидових груп — родів, родин, рядів, класів тощо. Мальпігієві судини — видільні та осморегулюючі органи в паву­коподібних і комах. Являють со­бою сліпі вирости кишечника на межі середньої та задньої кишок. Мальтаза — фермент слини людини та ссавців, який завершує розщеплення крохмалю до глю­кози. Матка — мішкоподібний або каналоподібний орган жіночої статевої системи в тварин та лю­дини, у якому розвиваються яйця або ембріони. Межа витривалості — межа, за якою існування організму немож­ливе (льодовикова пустеля, гаря­че джерело тощо). Для кожного виду організмів існують свої межі по кожному екологічному факто­ру окремо. Мезоглея — драглистий проша­рок між зовнішнім (ектодермою) та внутрішнім (ентодермою) ша­рами клітин, які утворюють тіло кишковопорожнинних тварин. Мезодерма — середній зарод­ковий листок, властивий зародкам багатоклітинних тварин (крім гу­бок та кишковопорожнинних) і людини. З мезодерми розвиваєть­ся сполучнотканинна частина шкіри, поперечносмугасті м'язи, органи кровоносної, сечовиділь­ної, статевої систем. Мезофіл — основна хлорофі­лоносна паренхіма листкової пластинки, розташована між епі­дермальними шарами. Мейоз — особливий поділ клітин у процесі статевого розмноження, коли з однієї диплоїдної материнської клітини утворюються чотири гаплоїдні статеві клітини (гамети). Меліорація ґрунтів — покращан­ня властивостей ґрунтів з метою підвищення їх родючості. Види меліорації: гідротехнічна — зро­шення, осушення, промивка засо­лених ґрунтів; хімічна — ва­пнування, гіпсування, окиснення (підвищення кислотності ґрунтів); фізична — піскування, гайнування, агролісомеліорація тощо. Менструальний цикл — стате­вий цикл самиць приматів і лю­дини, що полягає у видаленні незаплідненої яйцеклітини; супро­воджується кровотечею (менстру­ацією) та синхронними періо­дичними змінами в яєчниках і статевих провідних шляхах. У людини він повторюється в серед­ньому кожні 28 днів. Меристема — тканина в рос­лин, з якої утворюються всі інші постійні тканини. Міститься в конусі наростання стебла і коре­ня, між деревиною та лубом у стеблах і коренях. Інша назва — твірна тканина. Метаболізм — сукупність про­цесів обміну речовин і енергії та їх біохімічних перетворень у жи­вому організмі. Метамерія — розчленування тіла в деяких груп організмів (кільчастих червів, членистоногих тощо) на подібні (або подібно закладені) ділянки — метамери — вздовж поздовжньої вісі або площини симетрії. Може бути гомономною (метамери подібні між собою по всій довжині тіла) та гетерономною (метамери фун­кціонально і структурно різно­якісні). Метамерність — повторення однотипних ділянок тіла чи орга­на: у тварин — членисте тіло червів, личинок, молюсків і членистоногих, грудна клітка хре­бетних, у рослин — вузли та міжвузля стебла. Метаморфоз — 1) видозмінен­ня вегетативних органів рослин у процесі еволюції внаслідок при­стосування їх до інших функцій. Наприклад, у барбарису і кактусів колючки є видозміненими лист­ками; 2) перетворення організму тварин у процесі його індивідуаль­ного розвитку (наприклад, у жаб з ікри виходить личинка — пуго­ловок, який згодом перетворюєть­ся на жабеня). Метанефридії — парні, метамерно розміщені видільні органи в безхребетних, найчастіше в кільчастих червів. Являють собою трубчасті канали, один кінець яких (віїічаста лійка або нефростом) відкривається у вторинну порожнину тіла (целом) поперед­нього сегмента, а інший (видільна пора) — назовні. * Міжвузля — ділянка пагона між двома суміжними вузлами. Мікориза — співжиття (симбі­оз) грибів з вищими рослинами у вигляді коренів, обплутаних гіфа­ми гриба. Мікроеволюція — сукупність еволюційних процесів, які здійснюються всередині популяції та між популяціями одного виду. Мікроспора — менша спора в різноспорових вищих рослин. У голо- і покритонасінних рослин — пилкове зерно. Міксотрофи — організми, здатні живитися автотрофно чи гетеротрофно залежно від умов середовища існування. Мімікрія — захисне пристосу­вання неотруйних тварин, що полягає в зовнішній подібності з отруйними тваринами або з непо­живними предметами. Один із видів захисного забарвлення і форми. Мінливість — здатність організмів змінювати свої ознаки та якості. Розрізняють два типи мінливості: модифікаційна (фенотипна, визначена, групова), що не успадковується, та мутаційна (ге­нотипна, невизначена, індивідуальна), яка успадковується. Місткість легенів життєва — кількість повітря, яке здатна ви­дихнути людина після найглиб­шого вдиху (в середньому 3500 см3). Мітоз — складний поділ сома­тичних клітин рослинних і твари­нних організмів, який супрово­джується формуванням видимих хро­мосом. Інша назва — каріокінез. Мітохондрії — органоїди клітин рослин, тварин і людини, які виробляють, нагромаджують і роз­поділяють енергію в клітинах. Міцелій — вегетативне тіло грибів, що складається з розгалужених найтонших нитко­подібних структур, або гіфів. Інша назва — грибниця. Модифікація — неспадкова зміна фенотипу, що виникає під впливом факторів зовнішнього середовища в межах норми реак­ції генотипу. Моногібрид — гібрид, гетеро­зиготний за алелями одного аналізованого гена. Моносахариди — прості вугле­води загальної формули СлН2яОя (я = від 3 до 10). Приклади: глю­коза, фруктоза. Морула — одна з ранніх стадій розвитку зародка бага­токлітинних тваринних організ­мів. На цій стадії зародок являє собою скупчення маси клітин, яке за формою нагадує ягоду шовковиці. Морфогенез — процес формо­творення живих організмів та їх окремих органів в онтогенезі. Морфологія — наука про зако­номірності будови та процеси формоутворення організмів і ок­ремих органів у їх індивідуально­му та історичному розвитку. Мутагенез — процес виникнен­ня мутацій. Розрізняють індуко­ваний мутагенез (спричинений мутагеном під впливом людини) і спонтанний (має місце за природ­них умов). Мутагени — загальна назва фізичних, хімічних та біологічних чинників, здатних спричиняти мутації. Мутагенний фактор — фактор, який спричиняє мутацію. Існують природні та штучні мутагенні фактори. Мутація — стійка зміна спад­кового апарату кількісного чи якісного характеру, яка виникла раптово. Мутуалізм — тип співіснуван­ня різних видів організмів, від якого вони мають взаємну ко­ристь. Часто види, що перебува­ють у мутуальних зв'язках, не можуть існувати самостійно. Н Надсім'ядольне коліно — ділян­ка стебла між вузлом першого справжнього листка та сім'ядоль­ним вузлом. Наркоманія — різкий вияв хворобливого потягу до наркотичних речовин (морфін, кокаїн, алко­голь, нікотин), які викликають у людини помилкове відчуття бла­гополуччя, веселості, сп'яніння, наркотичного марення. Вживан­ня наркотиків призводить до по­рушення життєдіяльності орга­нізму, глибоких нервово-психіч­них розладів і навіть смерті. Насінина — специфічне утво­рення в насіннєвих рослин, яке формується з насінного зачатка внаслідок подвійного запліднення. Обов'язковими частинами насіни­ни є зародок і шкірка. Численні рослини мають ще ендосперм (злакові, пасльонові, гречкові). Насінний зачаток — овальне тільце в зав'язі маточки, вкрите зовні одним-двома покривами (інтегументами), із яких фор­мується шкірка насінини. Під інтегументами розташована особлива тканина — нуцелус, у якій розвивається зародковий мішок. Настії — повільні зміни поло­ження органів рослин у просторі (вигини) у відповідь на зміни фак­торів зовнішнього середовища (світло, температура тощо). Національний парк — терито­рія, що охороняється з метою збе­реження природних комплексів, які мають особливу екологічну, історичну та естетичну цінність. На відміну від заповідників, уся або значна частина площі націо­нального парку відкрита для відвідування. Неандертальці — викопний вид людей, які жили в плейстоценову епоху (понад 100 тис. років тому) в Європі, в Африці й південно-східній частині Азії. Від назви до­лини Неандерталь поблизу Дюс­сельдорфа (Німеччина), де в 1856 р. вперше було виявлено реш­тки людини цього виду. Неврози — група захворювань, в основі яких лежать тимчасові порушення діяльності нервової системи, що виникають внаслідок тривалих переживань і розумово­го перенапруження, недос­татнього харчування, інфекційних захворювань. Нейрон — нервова клітина ра­зом з усіма її відростками (неври­тами, або аксонами, та дендрита­ми), яка є основним структурним і функціональним елементом нервової тканини. Нейрула — 1) стадія зародко­вого розвитку хордових тварин і людини, що настає після гастру­ли. У зародка з'являється нерво­ва пластинка, яка пізніше дає по­чаток нервовій системі; 2) заро­док на цій стадії розвитку. Неоген — другий період кайно­зойської ери геологічної історії Землі. Розпочався 25 млн. років тому, тривав 23,5 млн. років. Нефрит — запальне захворю­вання нирок, яке полягає в ура­женні клубочкового апарату. Нефрон — основна структурно-функціональна одиниця нирок хре­бетних, що являє собою мальпігієве тільце (боуменова капсула з клубочком кровоносних капілярів) із звивистими та прямими канальцями, які відходять від нього. Нітрифікація — процес окис-нення солей аміаку до солей азот­ної кислоти (І етап — пере­творення аміаку в нітрити, II етап — перетворення нітритів у нітра­ти). Спричиняється нітрифікую­чими бактеріями (нітрозомонас, нітрозобактер). Номенклатура — сукупність або перелік назв, які застосову­ються в певній галузі науки, тех­ніки, мистецтва тощо. Номогенез — розроблена Л.С.Бергом гіпотеза еволюції органічного світу на Землі на ос­нові доцільної закономірності, коли боротьба за існування та природний добір не є факторами еволюції, а, навпаки, лише збері­гають існуючі форми організмів. Ноосфера — новий еволюцій­ний стан біосфери, коли розумо­ва діяльність людини стає вирі­шальним фактором її розвитку. Норма реакції — межа модифі­каційної мінливості ознаки, зу­мовлена генотипом. Пластичні ознаки мають широку норму реакції, непластичні — вузьку. Нуклеїнові кислоти — високомолекулярні, біоорганічні спо­луки, що зберігають і передають спадкову інформацію. Склада­ються з десятків і навіть тисяч структурних одиниць — нуклеотидів. Розрізняють рибо­нуклеїнову та дезоксирибонукле­їнову кислоти. Нуклеотиди — структурні оди­ниці нуклеїнових кислот, які складаються з азотистої основи, п'ятиатомного вуглеводу та за­лишку фосфорної кислоти. Нуцелус — центральна бага­токлітинна частина насінного зачатка голонасінних і покрито­насінних рослин, з якої розви­вається зародковий мішок. О Обсіменіння — процес, який забезпечує контакт чоловічих і жіночих гамет з наступним про­никненням сперматозоїда в ооплазму. Здійснюється при­родним та штучним шляхом. Природне обсіменіння буває зов­нішнім і внутрішнім. За зовніш­нього обсіменіння контакт гамет здійснюється у зовнішньому се­редовищі (риби, земноводні), за внутрішнього — сперматозоїди вводяться в статеві шляхи самиці (плазуни, птахи, ссавці). У рослин — утворення насіння. Оогенез — процес розвитку жіночих статевих клітин (яйцеклі­тин) у яєчнику людини і тварин. Овуляція — вихід яйцеклітини з фолікула яєчника. У самиць ссавців і людини незріла яйцеклі­тина виходить у черевну по­рожнину, потім потрапляє в яй­цепровід або маткову трубу, де і дозріває. Онтогенез — індивідуальний розвиток організму з моменту запліднення до смерті. Оптимум — сукупність най­сприятливіших умов для перебігу якогось процесу. Органели — постійні складові елементи клітини людини, тва­рин, рослин і грибів (пластиди, мітохондрії тощо); виконують певні функції в життєдіяльності клітини. Інша назва — органоїди. Органи аналогічні — органи, що виконують однакові функції, але мають різну будову та похо­дження і є результатом конвер­генції (крила птаха та метелика). Органи гомологічні — органи, які подібні між собою за будовою і походженням, але виконують різні функції (крила птаха та пе­редні плавці кита). Результат ди­вергенції. Органи рудиментарні — недо­розвинуті органи, які в процесі еволюції втратили своє основне призначення (очі в крота, волося­ний покрив і апендикс у людини). Організм (живий) — відкрита органічна система, якій властиві саморегуляція та самовідтворення. Органоїди — органели. Ортопедія — розділ хірургії, який займається профілактикою, діагностикою та лікуванням де­формацій і порушень функцій кістково-м'язової системи, спри­чинених вродженими дефектами або наслідками травм і різних захворювань. Осмос — явище повільного проникнення (просочування) розчинених у воді речовин через клітинну мембрану. Оцвітина — зовнішні покривні частини квітки, які захищають ти­чинки та маточку і сприяють за­пиленню. Оцвітина подвійна — оцвітина, що містить чашечку та віночок (яблуня, горох). Оцвітина проста — сукупність однакових листочків квітки, не розділених на чашечку та віночок: зелених — чашечкоподібна оцві­тина (буряк, лобода); білих або забарвлених — віночкоподібна оцвітина (тюльпан). п Пагін — стебло з листям і брунь­ками, яке утворюється протягом одного вегетаційного періоду. Пагін бічний — пагін, який з'я­вився з бічної пазушної бруньки та за рахунок якого відбувається гілкування стебла. Пагін вегетативний — пагін з листям і бруньками. Пагін головний — пагін, що утворився з бруньки зародка на­сінини. Пагін квітконосний — пагін з репродуктивними органами — квітками, потім плодами та на­сінням. Пагін подовжений — пагін, що має подовжені міжвузля. Пагін скорочений — пагін, що має скорочені міжвузля. Палеоген — перший період кай­нозойської ери геологічної історії Землі; розпочався близько 67 млн. років тому і тривав понад 40 млн. років. Палеоліт — давній кам'яний вік; найдавніший період людсько­го суспільства. Характеризується поширенням примітивних зна­рядь праці з дерева, каменю і кістки, пануванням мисливства та збиральництва. Пам'ятки природи — рідкісні або типові природні об'єкти, що мають наукову, культурно-пізнавальну та естетичну цінність (гаї, озера, водоспади, печери, скелі, старовинні парки тощо). Паразити — організми, які живуть на поверхні або всередині іншого організму (хазяїна, або живителя) та живляться за раху­нок останнього. Паразитологія — наука, що ви­вчає паразитів і явища паразитизму. Параподії — м'язисті нечленисті бічні парні вирости сегментів багатощетинковиі червів, які звичай­но мають пучечки щетинок та слу­гують для пересування. Паренхіма — 1) у рослин — основна тканина, що складаєть­ся з клітин різної форми, але більш-менш однакового розміру, становить основну масу органів і виконує різноманітні функції; 2) у безхребетних тварин — спо­лучна тканина, що заповнює про­міжки між органами; 3) у хребет­них тварин і людини — спе­цифічні клітинні елементи орга­на, що виконують його основну функцію. Партеногенез — різновид ста­тевого розмноження, коли яйце­клітина без запліднення розви­вається в новий організм. Харак­терний для безхребетних тварин (ракоподібні, комахи) та деяких видів рослин (кульбаба, приворотень). Патогенез — внутрішні меха­нізми виникнення та розвитку хворобливого процесу в організмі людини або тварини. Патологія — 1) наука про хво­робливі (патологічні) процеси в організмі людини чи тварини; 2) у широкому розумінні — будь-яке відхилення від норми. Пектин — полісахарид, що є компонентом клітинної оболон­ки бактерій, грибів та рослин. Пепсин — травний фермент шлункового соку людини й хребетних тварин, під дією якого відбувається первинне розщеп­лення білків. Перетворення неповне — роз­виток комах та деяких інших тва­рин через стадії: яйце — личинка — доросла особина (сарана, тар­ган). Личинка за зовнішнім ви­глядом нагадує дорослу особину, але відрізняється від неї розміра­ми, наявністю певних личинкових органів та недорозвиненістю інших. Інша назва — метаморфоз неповний. Перетворення повне — розви­ток комах та деяких інших тва­рин через стадії: яйце — личинка — лялечка — доросла особина (метелики, мухи, бджоли). Личин­ка зовсім не схожа на дорослу особину ні будовою, ні способом життя. Лялечка нерухома і не живиться. Інша назва — метамор­фоз повний. Перистальтика — червоподібні рухи порожнистих внутрішніх органів людини і тварин (кишок, шлунка, сечівника) внаслідок ско­рочення їх м'язів, завдяки чому здійснюється пересування їх вмісту. Підвид — сукупність подібних між собою популяцій, які відрізняються від інших популяцій того самого виду за однією або кількома ознаками. Підсім'ядольне коліно — нижня ділянка стебла між сім'ядольним вузлом і коренем. Підщепа — рослина, на яку робиться прищеплювання. Зви­чайно має власний корінь. Піноцитоз — інтенсивне погли­нання клітиною рідких або коло­їдних розчинів із навколишнього середовища. Завдяки піноцитозу в клітину надходять макромолекулярні сполуки. Пітекантроп — рід викопних людей, які відзначалися багатьма перехідними рисами від мавп до людей вищого, ніж пітекантропи, рівня розвитку. Планктон — сукупність організмів, які мешкають у товщі води континентальних і морських водойм та більш чи менш пасив­но переносяться течією. Пластиди — особливі безбарвні або забарвлені органели цито­плазми клітин більшості рослин (хлоропласти, хромопласта та лей­копласти). У них відбуваються процеси біосинтезу, нагромаджу­ються вітаміни, ферменти, крох­маль тощо. Пластичність екологічна — міра витривалості організмів та їх уг­руповань (біоценозів) проти впли­ву факторів середовища. Плацента — орган, який здійснює зв'язок та обмін речо­вин між організмом матері та за­родком у період його внутрішньоутробного розвитку. Складається із зародкової частини (ворсинча­ста ділянка хоріона) та материнсь­кої (ділянка слизової оболонки матки). Через плаценту відбуваються живлення, виділення та дихання ембріона. Планцета та­кож захищає зразок від зовнішніх впливів. Інша назва — дитяче місце. Плацентарні — вищі живородні ссавці (усі представники класу, крім клоачних і сумчастих), у яких зародок розвивається в матці й має зв'язок з материнським орга­нізмом через плаценту. Плеврит — хвороба, спричине­на запальним процесом у легене­вих оболонках (плеврах). Плейотропія — вплив одного гена на розвиток певних ознак організму. Плейстоцен — перша епоха антропогену. Плід — вмістилище насіння квіткової рослини, яке утворюєть­ся із зав'язі квітки внаслідок за­пліднення. Слугує для зберігання та розповсюдження насіння. Із стінки зав'язі формується опло­день, який буває сухим або соко­витим. Інколи плодом називаєть­ся ембріон людини або ссавців. Плід «несправжній» — застарі­ла назва плоду, в утворенні яко­го, крім зав'язі, беруть участь квітколоже, основи тичинок, пе­люсток, чашолистків (яблуко яблуні, груші, горобини; збірна сім'янка суниці). Плід простий — плід, що роз­вивається з однієї маточки у квітці (кістянка вишні, біб гороху, яго­да помідора). Плід складний — плід, що роз­вивається з кількох або багатьох маточок однієї квітки (збірна сім'янка суниці, збірна кістянка малини). Плоскостопість — зміна форми стопи, що полягає в опущенні поздовжнього та поперечного склепінь. Пневмонія — запалення леге­невої тканини, спричинене, го­ловним чином, мікро­організмами, зокрема пневмоко­ком. Інша назва — запалення ле­гень. Поділ куща — поділ рослини з пагонами та коренями в поздовжньому напрямку на кілька частин, які потім розсаджуються (багаторічні трави). Поліембріонія — процес розвит­ку кількох зародків з однієї запл­ідненої яйцеклітини. Полімерія — взаємодія двох або більше неалельних генів, коли їх домінантні алелі впливають на ступінь вияву певної фенотипної ознаки, що забезпечує кількісну мінливість організмів популяції. Поліморфізм — наявність у ме­жах одного виду особин, які знач­но вирізняються між собою; роз­різняють статевий, віковий та се­зонний поліморфізм. Поліпептиди — органічні речо­вини, що складаються з десятків або сотень амінокислот і є про­міжними продуктами біосинтезу або розщеплення білків. Поліплоїдія — кратне збільшен­ня диплоїдного чи гаплоїдного набору хромосом унаслідок пору­шення механізму поділу клітини (мітозу або мейозу). Може бути природною та штучною. Часто зу­стрічається в рослин (картопля, пшениця, люцерна тощо) і дуже рідко у тварин (інфузорія, тутовий шовкопряд, деякі земноводні). Полісахариди — складні вугле­води, молекули яких синтезують­ся з моносахаридів (простих вуг­леводів). До полісахаридів нале­жать сахароза, крохмаль, целюло­за тощо. Поліфаги — організми, здатні споживати різні за походженням продукти. Пологи — фізіологічний про­цес вигнання плоду та плаценти з матки в плацентарних ссавців і людини. Полярність — протилежність кінців тіла: у тварин — передньо­го (головного) та заднього (хвос­тового), у рослин — верхнього (ге­ліотропного) та нижнього (геотропного). Популяційні хвилі — коливан­ня чисельності особин у попу­ляції, що відбуваються під впли­вом факторів неживої та живої природи. Популяція — сукупність особин одного виду, яка певною мірою ізо­льована від інших популяцій цьо­го самого виду. Є елементарним еволюційним утворенням. Порода — сукупність домашніх тварин одного виду, яка штучно створена людиною і має певні спадкові особливості, спадково закріплену продуктивність, ек­стер'єр тощо. Порожнина тіла вторинна — порожнина тіла більшості бага­токлітинних тварин, яка має власну оболонку — мезотелій; за­повнена рідиною. Порожнина тіла первинна — простір між стінкою тіла та кишеч­ником у деяких багатоклітинних тварин, у якому знаходяться внут­рішні органи. Не має власної стінки; добре розвинена в первиннопорожнинних круглих червів. Постембріональний розвиток — розвиток тваринних організмів після виходу з яйцевих оболонок або народження до природної смерті. Один із періодів онтоге­незу багатоклітинних тварин. Правило екологічної піраміди — співвідношення між продуцента­ми, консументами і редуцентами, виражене їх масою та зображене у вигляді графічної моделі, де кож­ний наступний рівень живлення становить 10 % від попереднього. Прилистки — листкоподібні утворення біля основи листка, які захищають молодий листок та па­зушну бруньку. Примати — ряд найбільш організованих (насамперед розу­мово) ссавців, до яких належать мавпи та людина. Природні ресурси — запаси при­родних багатств, джерела енергії, земля, ліси, води, тварини, рос­лини тощо, які використовують­ся людиною для задоволення ма­теріальних та культурних потреб. Розрізняють невідновні (корисні копалини) та відновні (жива при­рода) природні ресурси. Пристосованість організмів — доцільність будови та функцій організмів стосовно певних умов існування, яка стала результатом природного добору. Прищепа — живець рослини або брунька, які приживлюються на іншу рослину, яка звичайно має власний корінь. Пробка — корок. Прогрес біологічний — усклад­нення та вдосконалення організмів у процесі еволюції. Продих — щілиноподібний отвір у шкірці листка, оточений двома замикальними клітинами. Через продихи здійснюються га­зообмін і транспірація. Продуктивність біологічна — кількість органічної речовини, виробленої за певний час організ­мами того чи іншого біогеоцено­зу (луки, лісу, поля, водойми). Вимірюється в одиницях маси, часу та площі. Продуценти — організми, здатні до фото- або хемосинтезу, завдяки чому вони становлять першу ланку ланцюга живлення, яка утворює органічні речовини з неорганічних. Автотрофні організми. Прокаріоти — організми, кліти­ни яких не мають оформленого ядра (бактерії та синьо-зелені во­дорості). Протонема — початкова стадія розвитку мохів, що утворюється зі спори і має вигляд нитки. Протонефридії — орган виді­лення та осморегуляції в більшості плоских і круглих червів, деяких кільчастих червів і молюсків, ланцетника. Склада­ється з одного чи кількох розга­лужених канальців, які впадають у головний канал, що відкри­вається назовні порою. Кінці ка­нальців у порожнині тіла закін­чуються клітиною, яка має пучок війок або один чи кілька джгу­тиків. Профілактика — сукупність за­ходів, спрямованих на попере­дження виникнення та розпов­сюдження захворювань, охорону та зміцнення здоров'я і фізичний розвиток населення. Псевдоподії — тимчасові випи­ни цитоплазми в деяких одно­клітинних організмів (амеби) та в окремих клітин (лейкоцити) багатоклітинних організмів, які виконують функції пересування і захоплювання їжі. Птіалін — фермент слини лю­дини та ссавців, який розщеплює крохмаль до мальтози (дисахарид). Пульс — періодичне поштовхоподібне напруження стінки артерії, синхронне зі скорочення­ми серця, що має у спокійному стані частоту 70—80 разів на хви­лину. Добре проявляється в пуль­сових точках, де великі артерії лежать близько до поверхні тіла. Р Раса людини — велика су­купність людей, яка історично сформувалася на основі спільно­го походження й подібності спад­кових особливостей організму. Регенерація — відновлення організмом втрачених або ушко­джених органів і тканин, а також відновлення цілого організму з його частини. Спостерігається в рослин (регенерація відтинками стебла, кореневища тощо), у без­хребетних (кишковопорожнинні, черви), у ссавців (поновлення епі­телію шкіри, слизових оболонок, клітин крові тощо). Регрес біологічний — спрощен­ня організації організмів у про­цесі еволюції. Редукований орган — зменше­ний орган або орган, що має спро­щену будову внаслідок втрати пев­ної функції. Редуценти — організми, які розкладають органічну речовину мертвих організмів до неорганіч­ної. Є останньою ланкою ланцю­га живлення. Резус-фактор — антиген, який міститься в еритроцитах людини та мавпи макаки резус. За хімічною природою — ліпопротеїд. Передається спадково, не змінюється протягом життя. За­лежно від наявності цього фак­тора розрізняють резус-позитивні (85 %) та резус-негативні (15 %) організми. У випадку змішуван­ня крові людей з різними резус-факторами еритроцити склею­ються. Рекультивація земель — штуч­не відновлення родючості ґрунту та рослинного покриву, по­рушених унаслідок гірничих роз­робок, будівництва доріг, каналів, гребель тощо. Реплікація — здатність живих організмів або їх частин (клітин, хромосом, пластид, генів) створю­вати подібні до себе копії. Рефлекс — реакція живого організму у відповідь на ті чи інші впливи, яка здійснюється через нервову систему. Розрізняють бе­зумовні (вроджені) та умовні (на­буті протягом життя) рефлекси. Рефлекси безумовні — вро­джені, відносно постійні стерео­типні реакції організму на вплив зовнішнього і внутрішнього сере­довища, які здійснюються за до­помогою центральної нервової системи і визначають певну, чітко окреслену програму поведінки, що забезпечує пристосування тва­рин певного виду до стабільних, характерних для конкретного виду умов життя. Рефлекси умовні — індивіду­альні тимчасові реакції людини і тварин, які утворюються протя­гом життя на основі безумовних рефлексів, поєднаних з умовними подразниками, і забезпечують при­стосування до мінливих умов зов­нішнього середовища. Рецептори — утворення, що сприймають зовнішні та внутрішні подразнення, які потім передаються в центральну нерво­ву систему. Зоровими реце­пторами є колбочки та палички сітківки, слуховим рецептором — кортієвий орган слухової завитки, смаковими рецепторами — сосоч­ки язика. Рецесивна ознака — ознака, алель гена якої спадково пере­дається, але не функціонує. Уна­слідок цього ознака не виявляєть­ся в гетерозиготних нащадків. Рецесивність — властивість од­ного з генів алельної пари не виявлятися у фенотипі гетерози­готи, а лише в гомозиготної осо­бини. Реципієнт — організм, якому пересаджується орган, тканина або клітини іншого організму. Рибонуклеїнові кислоти (РНК) — один з видів нуклеїнових кис­лот, який складається з одного полінуклеотидного ланцюжка. Існу­ють три типи РНК: інформацій­на (іРНК), транспортна (тРНК) та рибосомна (рРНК). ІРНК переносить інформацію з молеку­ли ДНК на рибосоми, де ця інформація реалізується під час біосинтезу білка. тРНК здійснює перенесення амінокислот до ри­босом, де з них синтезується білок. рРНК є складовою час­тиною рибосоми. Рибосоми — найдрібніші орга-нели клітини, функцією яких є синтез білка; єдині серед органел, що не мають мембрани. Ризоїди — коренеподібні утво­рення у вигляді волосків або ни­ток, за допомогою яких багато­клітинні водорості та мохоподіб­ні прикріплюються до субстрату і всмоктують поживні речовини. Ріст верхівковий — ріст стебла в довжину за рахунок конуса на­ростання верхівкової бруньки. Ріст вставний — ріст стебла в довжину за рахунок утворюваль­ної тканини в основах міжвузль. РОЕ — реакція осідання ерит­роцитів (ШОЕ — швидкість осі­дання еритроцитів). Прискорене осідання еритроцитів (4—10 мм/год) свідчить про наявність захворю­вання. Розвиток непрямий — розви­ток тварини, коли із зиготи фор­мується не доросла особина, а личинка, яка згодом зазнає значних змін і поступово перетво­рюється на дорослу особину. Типовий для більшості груп без­хребетних, міног, риб (дводихаючих), земноводних. Інша на­зва — метаморфоз. Розвиток прямий — розвиток, коли новонароджена тварина за будовою подібна до дорослого організму, але відрізняється мен­шими розмірами та структорно-функціональною незрілістю де­яких систем, у першу чергу ста­тевої. Розмноження — здатність жи­вих організмів відтворювати по­дібних собі, завдяки чому забез­печується неперервність і спадко­ємність життя. Здійснюється ста­тевим і нестатевим шляхом. Розмноження вегетативне — збільшення чисельності особин даного виду рослин за допомогою вегетативних органів — кореня (ко­реневі бульби та живці), стебла (живці стебла та кореневища, ву­сики, відсадки, прищепи), листка або видозміненого пагона (бульби, дітки цибулини, прищепи брунь­кою), а також поділом куща. С Самозапилення — перенесення пилку на приймочку маточки в межах однієї квітки; звичайно відбувається до відкривання пу­п'янка квітки (горох, ячмінь). Самоорганізація — спричине­ний внутрішніми змінами та фак­торами зовнішнього середовища цілеспрямований процес, у ре­зультаті якого створюється, відтворюється або вдосконалюєть­ся організація складної відкритої динамічної системи. Саморегуляція в біогеоценозі — здатність біогеоценозу до віднов­лення внутрішньої рівноваги після будь-якого природного чи антропогенного впливу. Саморегуляція чисельності — обмежувальний вплив екологічної системи, який знижує чисельність особин до оптимальної (норми). Санітарія — застосування на практиці гігієнічних заходів, спря­мованих на покращання здоров'я населення, оздоровлення навко­лишнього середовища та продов­ження життя людини. Сапротрофи — організми, які живляться залишками мертвих тіл інших організмів або продуктами їхньої життєдіяльності. Сапрофаги — тварини, що жив­ляться органічними сполуками інших мертвих організмів та про­дуктами їхньої життєдіяльності. Сапрофіти — організми (чис­ленні види бактерій, грибів, ок­ремі види водоростей, мохів, па­поротеподібних та квіткових рос­лин), які використовують для сво­го живлення органічні сполуки решток мертвих тіл інших організмів або продуктів їхньої життєдіяльності. Секреція — процес утворення і виділення залозами людини та більшості тварин специфічних речовин — секретів (слина, шлун­ковий сік, жовч тощо) та інкретів (гормонів), необхідних для жит­тєдіяльності організму. Сексологія — наука про взає­мовідносини статей, проблеми шлюбу та сім'ї, статевого вихо­вання. Селекція — 1) виведення нових і покращення існуючих сортів сільськогосподарських рослин та порід свійських тварин; 2) наука, що розробляє теорію та методи створення нових і вдосконалення існуючих форм рослин, тварин та мікроорганізмів. Сенсили — органи дотику та хімічного чуття у червів і члени­стоногих у вигляді волосків або пластинок. Симбіоз — усі типи співісну­вання організмів різних видів. Симбіоз може грунтуватися на трофічних (організм хазяїна, за­лишки його їжі або продукти жит­тєдіяльності слугують для живлен­ня симбіонта) або на просторо­вих (оселення одного організму всередині, на поверхні іншого або спільне використання певних місць існування: нір, черепашок тощо) взаємозв'язках. Залежно від характеру взаємозв'язків між парт­нерами розрізняють такі типи сим­біозу: паразитизм, коменсалізм та мутуалізм. Симбіоз також буває облігатним (обов'язковим) та фа­культативним (необов'язковим). Симетрія — закономірне пра­вильне розташування частин тіла відносно центра — радіальна си­метрія (деякі безхребетні тварини, осьові органи рослин, правильні квітки) або відносно прямої лінії (осі) чи площини — двобічна си­метрія (частина безхребетних і всі хребетні тварини; у рослин — лис­тки та неправильні квітки). Синантроп — давня викопна людина, яка за типом близька до пітекантропа. Жив в антропогено­вий період кайнозою. Рештки си­нантропа знайдено в Китаї. Синергетика — наука, що ви­вчає процеси самоорганізації, ста­лості, розпаду та відновлення будь-яких структур (систем) жи­вої та неживої природи. Синергіди — дві клітини в за­родковому мішку покритонасін­них рослин, які разом з яйцеклі­тиною становлять яйцевий апарат. Синтез — одержання складних хімічних сполук з простіших або безпосередньо з хімічних еле­ментів. Система — сукупність еле­ментів, які перебувають у тісних взаємних відносинах та зв'язках, становлячи певну цілісну єдність. Кожна система характеризується наявністю постійного обміну ре­човинами, енергією чи інформа­цією з навколишнім середови­щем, у взаємодії з яким вона ви­являє свою цілісність. Система динамічна відкрита — система, змінення організації якої визначається не лише її ста­ном в даний момент, як у кла­сичній динамічній системі, а й попередніми її станами та впли­вами навколишнього середовища, що є випадковими, непередбачуваними. Відкриті динамічні сис­теми можуть бути фізичними, хімічними, біологічними, еколо­гічними, економічними, соціаль­ними і навіть інформаційними. Систематика — наука про роз­поділ живих організмів за систематичними категоріями, якими є вид, рід, родина, ряд (у рослин — порядок), клас, тип (у рослин — відділ). Систола — скорочення м'язів серця після їх розслаблення (діастоли), унаслідок чого кров нагнітається в артеріальну систему. Склерони — маса ущільнених, переплетених між собою гіфів, вкрита зовні твердою темною оболонкою; утворюються в про­цесі вегетативного розмноження грибів. Сколіоз — бічне викривлення хребта, що виникає в дітей унаслі­док неправильного сидіння за сто­лом, партою або після перенесе­них хвороб (рахіт, поліомієліт тощо). Слань — те саме, що талом. Смерть — припинення життє­діяльності організму, руйнування його як цілісної системи. У ссавців і людини розрізняють два етапи смерті: клінічну (кінцевий стан, який настає після припинення сер­цевої діяльності та дихання і продовжується до виникнення незворотних змін у вищих відділах центральної нервової системи) та біологічну смерть (незворотне припинення фізіологічних проце­сів у клітинах і тканинах). Сорт — сукупність культурних рослин одного виду, яка штучно створена людиною і має певні спадкові особливості, спадково закріплену продуктивність, струк­турні (морфологічні) ознаки. Спадковість — здатність організмів передавати наступно­му поколінню свої ознаки та якості, тобто відтворювати собі подібних. Спадковість цитоплазматична — здатність певних структур цитоплазми зберігати та переда­вати нащадкам частину спадко­вої інформації батьків, що може здійснюватися двома шляхами: 1) успадкуванням ознак, які зумов­лені позаядерними генами, роз­ташованими в пластидах (стро­катість листків нічної красуні) або мітохондріях (наявність ди­хальних ферментів у дріжджів); 2) появою в нащадків ознак, зу­мовлених ядерними батьківськи­ми генами, на вияв яких впливає цитоплазма яйцеклітини (напря­мок спіралізації черепашки ставковика). Сперматогенез — розвиток чо­ловічих статевих клітин — сперматозоонів (сперматозоїдів) у сім'яниках людини і тварин. Сперматозоїд — зріла чоловіча статева клітина (гамета) людини, тварин та багатьох рослин. Має гаплоїдний набір хромосом. Інша назва — сперматозоон. Сперматозоон — сперматозоїд, або спермій. Спермій — чоловіча статева клітина (гамета) покритонасін­них та більшості голонасінних рослин. Має гаплоїдний набір хромосом. Інша назва — сперма­тозоон. Сплячка — стан тимчасового глибокого пригнічення всіх життєвих процесів у тварин, у яко­му вони перебувають протягом несприятливого сезону року. Спорангій — орган нестатево­го розмноження грибів, спорових рослин, у якому утворюються спори. Спори — нестатеві репродук­тивні утворення в грибів, споро­вих рослин (мохи, папороті тощо) і паразитуючих найпростіших (споровики), які складаються з однієї або кількох клітин, вкритих звичайно щільною, стійкою до зов­нішнього впливу оболонкою. Спорофіт — нестатеве поколін­ня або етап життєвого циклу рослин від зиготи до утворення спор. Чер­гується з гаметофітом і має в кліти­нах диплоїдний набір хромосом. Стать — сукупність генетич­них і морфофізіологічних особли­востей, що забезпечує статеве роз­множення організмів. Стать організму генетично визначається статевими хромосомами. Стафілококи — бактерії роди­ни кокових (кулястої форми), що утворюють гроноподібні скупчен­ня. Здебільшого спричиняють нагноєння ран, фурункули, ангі­ни тощо. Стебло — осьовий вегетативний орган рослини, що має необме­жений верхівковий ріст, позитив­ний геліотропізм, радіальну симет­рію, несе на собі бруньки, листя та органи розмноження. З'єднує два полюси живлення рослини — корені та листя. Стебло головне — стебло, яке розвивається з бруньки зародка насінини. Стебловий живець — відтинок пагона з кількома вузлами, брунь­ками та придатковими коренями (смородина, троянда, тополя). Столон — видовжений підзем­ний пагін без придаткових коренів, на кінці якого утворюється буль­ба (картопля). Стрептококи — бактерії роди­ни кокових (кулястої форми), з'єднані між собою у вигляді лан­цюжка. Можуть спричиняти гній­ні запалення, ангіни тощо в лю­дини і тварин. Структура — 1) будова; 2) об'єкт, якому властива ста­лість, стійкість до зовнішніх та внутрішніх змін (див. система). Субстрат — поживне середови­ще і середовище закріплення для мікроорганізмів, грибів та рос­лин. Супліддя — плід, що утворив­ся з маточок кількох квіток (супліддя буряку, шовковиці, анана­са), які зрослися. Суцвіття — спеціалізований квітконосний пагін, який має квітки та видозмінені листки. Прості суцвіття мають одну вісь (китиця, початок, головка, ко­шик, зонтик), складні — роз­галужену вісь (волоть, складний зонтик, складний колос). Біоло­гічне значення суцвіть — присто­сування до запилення. Сфінктер — система кільцевих м'язів у тварин та людини, за умо­ви скорочення яких закривається або звужується отвір (сфінктер сечового міхура, анального отво­ру тощо). Схрещування аналізуюче — схрещування досліджуваного організму з іншим, який є рецесивною гомозиготою за да­ною ознакою, що дає змогу ви­значити генотип першого. Засто­совується в селекції рослин і тва­рин. Схрещування дигібридне — схрещування форм, які вирізня­ються двома парами альтер­нативних ознак. Схрещування моногібридне — схрещування форм, які вирізня­ються однією парою альтер­нативних ознак. т Таксиси — рухові реакції од­ноклітинних тварин, деяких клітин (гамети і спори з джгути­ками) та органел (лейкопласти, хлоропласти) на зовнішній под­разник. Щодо напряму руху відносно подразника бувають по­зитивними та негативними. Таксони — класифікаційні оди­ниці в систематиці рослинних і тваринних організмів — вид, рід, родина тощо. Талом — нерозчленоване на корінь, стебло та листки вегетати­вне тіло нижчих та деяких вищих рослин. Теорія — система основних тверджень у певній галузі знань, яка узагальнює досвід і відобра­жає закономірності природи, сус­пільства та людського мислення. Теплокровні тварини — твари­ни з постійною температурою тіла, що майже не залежить від температури навколишнього сере­довища (птахи, ссавці). Терморегуляція — сукупність фізіологічних процесів в організмі людини і теплокровних тварин, спрямованих на підтри­мання постійної температури тіла. Тепло в організмі утворю­ється внаслідок розщеплення органічних речовин. Віддавання тепла відбувається шляхом теплопроведення, тепловипром­інювання та випаровування води через шкіру. Тироксин — гормон щитопо­дібної залози, що стимулює обмін речовин, ріст і дифе­ренціацію тканин в організмі людини й тварин. Трава багаторічна — життєва форма рослини з одним або кількома нездерев'янілими па­гонами, надземна частина яких сезонно (восени) відмирає, а підземна частина з бруньками відновлення переносить неспри­ятливі умови (зимує). Трава однорічна — життєва фор­ма рослини, життєвий цикл якої продовжується від проростання насінини до утворення власного насіння та відмирання, тобто один вегетаційний період. Транспірація — фізіологічний процес випаровування води живи­ми рослинами. Трипсин — травний фермент людини та вищих тварин, який синтезується підшлунковою зало­зою і бере участь у розщепленні білків. Тропізми — спрямовані ростові рухи (вигини) органів рослин, які спричиняються однобічним впли­вом різних факторів середовища (світла, земного тяжіння, хі­мічних речовин). У Успадковування — передача батьківських ознак нащадкам. Зу­стрічається псевдоуспадковування, коли подібність між батька­ми та нащадками зумовлена лише зовнішніми факторами. Успадковування проміжне — тил успадковування, коли гетерози­готна особина за фенотипом зай­має проміжне місце між відпові­дними фенотипами гомозиготних домінантних та рецесивних осо­бин. У цьому випадку жоден з алельних генів не домінує над іншим. Наприклад, гібриди пер­шого покоління після схрещуван­ня рослин нічної красуні з білим та червоним забарвленням віноч­ка мають рожеве забарвлення. Ф Фаги — віруси, що здатні роз­чиняти бактерії. Інша назва — бактеріофаги. Фагоцитоз — активне захоплен­ня і поглинання живих клітин та неживих частинок одноклітин­ними організмами або особливи­ми клітинами — фагоцитами (вид лейкоцитів). В останньому випад­ку — одна із захисних реакцій організму. Фактор — причина, рушійна сила певного процесу або одна з головних його умов. Фактор обмежувальний — фак­тор середовища, що виходить за межі витривалості організму (за межі допустимого максимуму чи мінімуму): волога, світло, темпе­ратура, живлення тощо. Фактор оптимальний — най­сприятливіша для організму інтенсивність екологічного фак­тора (світла, температури, по­вітря, вологості, ґрунту та ін.). Фактори еволюційні — чинни­ки, що приводять до адаптивних (пристосувальних) змін орга­нізмів, популяцій та видів. Фактори екологічні — окремі елементи середовища, що взаємо­діють з організмом. Фактори кліматичні — абіо­тичні фактори середовища, що об'єднують надходження соняч­ної енергії, напрям та силу вітру, співвідношення вологості й тем­ператури. Фауна — сукупність видів тварин, що живуть на певній території. Фенотип — сукупність ознак і якостей організму, які виявля­ються внаслідок взаємодії геноти­пу та середовища існування. Ферменти — специфічні білкові речовини, які зумовлю­ють біохімічні перетворення в організмі в процесі обміну речо­вин. Інша назва — ензими. Фізіологія — наука про функції організму й окремих його частин та про механізми їх регулювання. Фізіотерапія — використання з лікувальною метою факторів як природного походження (соняч­не світло, повітря, вода, грязі), так і одержаних штучно (елект­ричний струм, струми ультрави­соких частот, ультрафіолетові промені, ультразвук, іонізоване повітря). Філогенез — процес історично­го розвитку органічного світу, його систематичних груп — типів, класів, рядів, родин, родів та видів. » Фітогормони — фізіологічно активні речовини, які утворю­ються в рослинах і необхідні в надзвичайно малих кількостях для їх нормальної життєдіяльності. Найбільш вивченими є ауксини, каротиноїди (жовті, оранжеві та червоні пігменти), вітаміни гру­пи В, вітаміни С, К, Е. Фітонциди — біологічно ак­тивні речовини, які утворюються рослинами та припиняють або пригнічують ріст і розвиток інших організмів. Фітофаги — тварини, що жив­ляться рослинами. Фітоценоз — рослинне угрупо­вання, яке склалося історично на однорідній ділянці території внас­лідок поєднання взаємодіючих факторів. Характеризується пев­ним видовим складом, життєвими формами, ярусністю (надземною та підземною), ряснотою (часто­тою наявності видів), роз­ташуванням, зовнішнім вигля­дом, життєвістю, сезонною мінливістю, розвитком (зміною угруповань). Флоема — сукупність тканин у рослинному організмі, по яких пересуваються органічні речовини від листків до коренів. Складаєть­ся із ситоподібних трубок і луб'я­них волокон. Інша назва — луб. Флора — сукупність видів рос­лин на певній території, яка скла­лася історично. Флюорографія — одержання зменшеного тіньового рентгенів­ського зображення на фотоплівці шляхом фотографування з флюоресціюючого екрана. Спосіб ма­сового обстеження населення з метою виявлення захворювань дихальної та серцево-судинної систем. Фолікули — різні утворення, що мають вигляд мішечка чи пухир­ця, в організмі людини й тварин. Розрізняють фолікули яєчника, щитоподібної залози, волосяні. Фотоперіодизм — потреба організмів у періодичній зміні певної тривалості дня та ночі. Фотосинтез — процес утворен­ня зеленими рослинами органіч­них речовин з вуглекислого газу та води за допомогою світлової енергії, що поглинається хлоро­філом. X Хаос — 1) у давньогрецькій міфології — зяюча безодня, напов­нена туманом і мороком, яка існу­вала до виникнення світу; 2) по­вний безлад. За сучасними уявлен­нями, хаос нерозривно пов'язаний з поняттями самоорганізації та впорядкування структури. Хвилі життя — коливання чи­сельності особин популяції, які можуть залежати від циклу розвит­ку організмів виду або бути зумов­лені генетично (сезонні коливан­ня чисельності однорічних рос­лин, комах тощо), а також зміна­ми інтенсивності екологічних факторів (умови зимівлі, тиск хи­жаків, паразитів, наявність їжі тощо). Хвилі життя є одним з еле­ментарних факторів еволюції. Хеліцери — перша пара головогрудних кінцівок у павукоподіб­них у вигляді рухомих кігтиків, на кінці яких відкриваються прото­ки отруйних залоз; слугують для вбивання здобичі та для захисту. Хемосинтез — процес утворен­ня органічних речовин живими істотами з вуглекислого газу та інших неорганічних речовин без участі світла. Властивий певним видам бактерій. Хижаки — тварини, окремі види рослин та грибів, які полю­ють на живих тварин, ловлять їх, вбивають та поїдають. Хімозин — фермент, який син­тезується травними залозами шлунка людини та вищих тварин і звурджує білок молока. Хітин — азотовмісний поліса­харид, який є основним компо­нентом зовнішнього кістяка чле­нистоногих та оболонок клітин деяких грибів. Хламідоспори — клітини із щільною оболонкою, на які роз­падаються гіфи грибів у процесі вегетативного розмноження. Хлоропласти — пластиди в рос­линних клітинах, у яких містить­ся хлорофіл, що дає зелений колір рослині та здійснює фото­синтез. Холоднокровні тварини — твари­ни з несталою температурою тіла, що змінюється залежно від тем­ператури навколишнього середовища (безхребетні, риби, земноводні, плазуни). Хорда — первинна кістякова вісь у хордових тварин і людини. У ланцетника, круглоротих і деяких риб зберігається протягом усього життя; у зародків хребет­них замінюється на хребет. Хоріон — зовнішня зародкова оболонка в плазунів, птахів і сса­вців на ранніх етапах індивідуаль­ного розвитку. У зародка ссавців і людини зовні вкритий ворсинками, які вростають у слизову оболонку матки, утворюючи плаценту. Хроматин — речовина (нуклеопротеїд) клітинного ядра, що становить основу хромосоми. У процесі клітинного поділу кон­денсується й утворює компактні структури, видимі під мікроско­пом (хромосоми). Хроматофори — 1) у рослин — забарвлені включення в клітинах водоростей; 2) у тварин і людини — клітини в шкірних покривах, що містять зернисті пігменти. Хромопласти — пластиди в рос­линних клітинах, які містять жовті, оранжеві, червоні пігмен­ти. Властиві переважно дозрілим плодам. Хромосоми — структурні еле­менти ядра еукаріотичної кліти­ни, що складаються з білків і ДНК, яка містить спадкову інфор­мацію організму. У хромосомах у лінійному порядку розміщені гени. Мають специфічну форму та розміри. Під час клітинного по­ділу здатні до самоподвоєння, унаслідок чого забезпечується пе­редача спадкових якостей на­ступному поколінню. Клітини прокаріотів мають окрему моле­кулу ДНК, яка часто називається хромосомою. Хромосоми статеві — хромосо­ми, що визначають стать у різно­статевих організмів. У хро­мосомному наборі клітин ссавців і людини особини жіночої статі мають дві однакові статеві хро­мосоми (XX), а чоловічої — дві неоднакові (XY). Ц Царство (у біології) — вища таксономічна категорія в системі організмів. Сучасна біологія роз­різняє також таксони ще вищого порядку — імперії: Доклітинні організми та Клітинні організми. Доклітинні організми представ­лені лише одним царством — Віруси. Імперія Клітинні організ­ми поділяється на два надцарства: Доядерні (Прокаріоти) та Ядерні (Еукаріоти). Доядерні містять тільки одне царство Дроб'янки, а Ядерні — три царства: Гриби, Рос­лини, Тварини. Циклічність — повторення пев­них періодів життя. Розрізняють сезонну, добову, життєву (період від народження до смерті) циклічність, а також циклічність у чергуванні ядерних фаз — диплоїдної та гаплоїдної. Циста — тимчасова форма існування численних одноклітин­них організмів, яка має щільну захисну оболонку. Деякі най­простіші можуть існувати за не­сприятливих умов у вигляді цисти кілька років. Цитоплазматична спадковість — позаядерна спадковість, яка здійснюється за допомогою моле­кул ДНК, розташованих у плас­тидах і мітохондріях. Ч Червова книга — перелік назв рідкісних і таких, яким загрожує зникнення, видів рослин і тварин. Містить короткі дані про їх біоло­гію, розповсюдження, причини скорочення чисельності та зник­нення окремих видів. Чиста лінія — сукупність гено­типно однорідних нащадків у самозапильних рослин або самозаплідних тварин, коли майже всі гени перебувають у гомозиготно­му стані. «Чорний список» — міжнарод­ний список вимерлих видів тварин і рослин, від яких залишилися лише опудала, кістяки, тушки, малюнки, гербарії, що зберігають­ся в музеях. За 400 останніх років на Землі зникли близько 70 видів ссавців, близько 70 видів птахів, тільки у Європі — понад 3 тис. видів рослин. Екземпляри числен­них зниклих видів рослин зберег­лися в ботанічних садах. Щ Щеплення — пересаджування стеблового живця або бруньки однієї рослини (прищепи) на стебло іншої рослини (підщепи) з наступним їх ростом (яблуня, груша тощо). Я Яйцеклітина — жіноча статева клітина тварин і рослин, з якої внаслідок запліднення або парте­ногенезу може розвинутися новий організм. Містить гаплоїдний набір хромосом. Ярусність — розчленованість рослинного угруповання на горизонти, шари, покриви та інші структурні й функціональні товщі.